Не шкодуючи шкодують

Там , де блакить небесна не доходить.

Де світло зникло із усіх усюд.

Де демон ненависний тільки бродить.

Зібрався там весь грішний люд.

Хоча людьми їх важко вже назвати.

Всього лиш душі. Чи те, що залишилось.

Істоти, тінь. І що тут ще казати.

В страшному сні такого б не наснилось.

Довкола сум і морок там панує.

Руїни, що замками були.

Там плачуть всі. Та хто їх вже почує?

Крізь них проходять буйнії вітри.

Там вже давно не видно горизонту.

Де кілометри стоптаних стежок.

Живуть там воїни невидимого фронту.

Про них почуєш може із книжок.

Хоча життям насправді там не пахне.

Вогонь пекельний тільки й страх.

Енергія жива ще досі чахне.

Блищить бездушність у страшних очах.

Хоча ті очі сліз уже не мають.

Не маючи ні тіла, ні краси.

За вчинки там покуту відбувають.

І не шкодуючи шкодують , що жили.