Ніч у Авдіївці

Він знову ночує в окопі під обстрілом щільним.

Працює піон... не рожевий, та тут свої квіти,

Багряною кров'ю невинних Авдіївка вмита.

З пораненням брата по зброї він просить: "Лиш дихай!"

Плащем усе місто накрите із диму молочним,

Не видно солдату з окопу безкраїх просторів.

Він зброю холодну міцніше руками стискає,

Від кулі сміливо рятує ще юного брата.

"Я зараз вернуся, тримайся!" - говорить до друга.

Він снайпера бачить, тож до бою кидається мужньо.

Ось постріл, і сила віддачі пронизує тіло,

Авдіївські вени від куль тих сильніше гуділи.

Вертається знову в окоп під ракет канонади,

Де в чорному ґрунті лежить побратим бездиханий.

На мить зупиняється серце солдата від болю:

"Пробач... я помщуся!" - над тілом холодним шепоче.

Здалося, затихло, відбили ворожу атаку,

Як з темряви куля спокійні думки розірвала.

Не зміг врятуватися.. Біль усе тіло окутав,

Він втратив свідомість, а пустош заповнила думи.

Вже потім, в машині швидкої, отямився воїн,

В руках не тримає вже зброю холодну...

Все далі із пекла летіла машина з солдатом,

А подумки хлопець із братом в окопі назавжди.