Потаємини

Зникають антени за межами міста.

Немає ні звуків, ні снів, ні зв'язків.

Жбурляє нам осінь розхристане листя,

А ми стоїмо на перетині днів

Між вчора і завтра. А губи шепочуть,

Мов мантру-оману, молитву без меж.

Ти вірив, що зорі-красуні щоночі

Дарують нам щастя. Я вірила теж.

Сьогодні чужі, а колись - такі рідні,

Зникаєм з радарів, шукаєм шляхи,

Що з жовтня сумного у лагідний квітень

Нас виведуть. Стій! Без мене не йди...