Новорічний круїз

– Вітаю, земляни! – промовив він, обводячи всіх нас уважним поглядом. Його фіалкові очі посміхалися.

– Вітаємо, – ми всі піднялися з крісел, вітаючи Поважного Реєрі.

Нердморр жестом запросив нас сідати та сам влаштувався на вільному місці у главі стола. Інші реєрі також зайняли місця за столом.

– Дорогі гості, пропоную спочатку познайомитися. Ви подолали довгий шлях, і для мене велика честь приймати сьогодні у своєму замку делегацію з іншої планети, Землі. Я ознайомився з тим проєктом, що ви надсилали нам та цими даними, що залишили ваші попередні експедиції, й вже готовий до обговорення проєкту «Альбрус». Ліадіс буде вашим куратором протягом цього місяця та помічником. Можете звертатися до нього у будь-який час з будь-якого питання. Крім того, сьогодні ви познайомитесь з нашими техніками та інженерами, – він кивнув у бік інших чоловіків, що зібралися за столом. – Ці реєрі матимуть відношення до втілення цієї ідеї, що досі здавалася всім нам божевільною.

Я – єдиновладний Імператор Етел’яру, Поважний Реєрі Нердморр. Мій рід вже кілька тисяч років керує цим світом, цією планетою. Вона зовсім не схожа на вашу. Етел’яр – це маленький крижаний шар, тут панує сніг та заметіль. Що змінюються періодом відлиг. Нам невідомі інші погодні умови. Я читав про особливості вашої планети, про зміни сезонів та різну погоду. У нас немає палкого Сонця, яке б зігрівало нас. Воно надто далеко. А ці проміни, що долітають до поверхні Етел’яру, холодні, тож навіть у періоди відлиг сніг повністю не тане, й завжди залишається високо у горах. Тут, у низинах, ми, звісно, бачимо і зелену травку, і квіти. Але лише кілька тижнів на рік. Середня температура повітря в зимові місяці тримається до мінус десяти-п’ятнадцяти у низинах, у горах значна прохолодніше – позначки термометрів можуть сягати мінус двадцяти п’яти й більше. Максимальна температура, що коли-небудь фіксувалася складає мінус сорок п’ять градусів. А у період відлиги може бути до плюс вісімнадцяти. Всі дані за вашою системою числення – в Цельсіях.

Як ви вже знаєте, час тут плине інакше. Одна доба дорівнює вісімнадцяти годинам. Доби складаються у місяці, всього їх десять, по двадцять вісім діб. І є один день, додатковий, це той самий день, коли один рік змінює інший, й саме він розпочинає сезон відлиг.

Населення нашої планети дуже маленьке у порівнянні з вашою планетою. Близько пів мільйона осіб. Майже всі знають один одного в рамках одного чи кількох поселень. Тут не має поділу на материки та країни. Етел’яр – це острів у океані, про наявність інших ділянок суші наразі невідомо. Територія поділена на поселення. Їх близько п’яти десятків на різних відстанях одне від одного. Наш океан холодний, вкритий льодами та айсбергами, так само й наші гори завжди вкриті товстим шаром снігу. Та ми любимо наш край. Ми навчилися тут жити. Ловимо рибу в океані – її тут вдосталь. Також вирощуємо фрукти та овочі у зимових садах та теплицях.

Наші мисливці полюють на диких звірів, шкури яких служать теплим одягом або прикрашають наші домівки.

А є те, що ми ніколи не робили. Ми ніколи не катались з верхівок гір на лижах та санчатах за гроші, як це роблять у вас. Ми не будували спеціальні траси. Це нам ні для чого. Це все доступно кожному.

Лижи й санки у нас теж є. Вони необхідні перш за все для пересування, а не задля розваги. Звісно, дітки можуть дозволити собі перегони на санях чи лижах й навіть спускаються зі схилів, вони грають у сніжки. Та й дорослі можуть дозволити собі розслабитися та подуріти на снігу.

А ще в горах є водоспади, річки та гарячі озера з мінеральною водою, де ми залюбки проводимо час та оздоровлюємося.

Я розумію, що розвиток й технології не стоять на місці, а зараз, коли ми вже познайомилися із космічними сусідами, планети яких відрізняються, ми раді налагодити співпрацю, ми також готові приймати гостей, знайомити їх з нашими звичаями та традиціями. Сніжна імперія Етел’яр до ваших послуг!

Я слухала його розповідь немов зачарована. Як же гарно та з любов’ю він говорить про рідний край. Це дуже класно, коли стільки душевного тепла віддається їхній сніжній домівці!

– А тепер я хочу почути вас, гості з планети Земля. Розкажіть хто ви, чим займаєтесь, розкажіть про ваші регіони, країни. Я читав, що на вашій планеті їх чимало. Ваші попередники були не надто говіркими та й часу тут провели небагато. Лише кілька днів. Тож, я слухаю вас.

– Так, Реєрі Нердморр, ви маєте рацію, – першим почав Сержіо. – Наша планета має багато особливостей, різних регіонів. Колись у нас були снігові замети, є частини світу, де сніг та льоди теж ніколи не танули, але зараз кліматичні умови майже всюди змінилися. Сніг став вкрай рідким явищем – у нас стало дуже тепло. В океанах можна купатися та засмагати на сонці майже цілий рік. Звісно, на полюсах, сніг все ще лежить, але ці території не придатні для життя.

Саме зараз я хочу вам пояснити, що таке ці самі гірськолижні курорти, про які ми говорили з вами. Величезні комплекси з підвісними дорогами та підйомниками, лижними трасами, санними спусками, які колись були дуже популярні. А зараз є лише розважальні центри зі штучними трасами, які вдалось побудувати завдяки сучасним технологіям. Прошу подивитися на екрані відеопрезентацію.

На екрані, що примостився на стіні, увімкнулось відео.

Я й сама дивилися із захопленням. Звісно, на Землі знайшли вихід, та замість природних гірських курортів з часом з’явилися штучні. Схили, траси – все то було. Але ж хіба можна порівняти це зі справжньою верхівкою гори, вкритою товстим шаром снігу? Ні. Та й на підтримку температури штучного снігу витрачали шалену кількість електричної енергії, нехай і за допомогою сонячних панелей та вітряків.

Слайди змінювалися один за одним. Он, підвісна канатна дорога з кріслами, на іншому туристи вже мчать на лижах. Дітей вчить інструктор, а поруч з ними підіймаються вгору та спускаються вниз кольорові вагончики. Ковзанка. Санний спуск, знову лижня. Дитячий сніжний парк льодових фігур…

На Землі дійсно зналися на зимових розвагах.

Коли презентація скінчилася, всі реєрі сиділи неначе зачаровані.

Такі високі технології були їм невідомі. Це вразило навіть для мене, сучасну людину, що зростала в технологічному світі з пелюшок.

– Це виглядає надто фантастично, – нарешті вимовив Нердморр. І його також підтримали реєрі, що сиділи з ними поруч. – Як це можливо побудувати там, де немає справжнього снігу? Як утворити сам сніг?

– Я згоден, – приєднався Ліадіс. – Я не уявляю як може штучний сніг виглядати таким справжнім? Це точно не обман? Та й всі ці підвісні дороги, підйомники. Хіба таке можна побудувати в наших умовах? У нас непростий рельєф, твердий ґрунт, а гори не прощають помилок…

– Але ж ви самі щойно бачили траси для лиж та санчат. Підйомники, за допомогою яких зручніше дістатися верхівок гори та початку траси… – не здавався Сержіо. – Ми дуже давно їх використовуємо та за роки існування гірських лижних курортів багато чого удосконалили. Та й ми ж для того й тут. Ми детально вивчимо місцевість, щоб зрозуміти, як саме краще все організувати на Етел’ярі. Я розумію все – ґрунт, підземні води, рельєф – ми все це врахуємо перед тим, ніж щось будувати.

– Чекай, Ліадісе. Я бачив цей проєкт у деталях. Наші інженери провели вже ряд досліджень. Я вже більш менш розумію, де це можна зробити. Мені подобається ідея, хоча її реалізацію досі не бачу повністю.

Розкажіть мені тепер детальніше що знадобиться від нас, які кошти треба вкласти, скільки піде часу на все. І головне – я хочу, щоб усі реєрі мали змогу всім цим користуватися окремо від інопланетних туристів.

– Звісно, ми зробимо для місцевих окрему зону, – додав Річард, кинувши погляд на мене. Він одразу зробив помітку у планшеті, який лежав перед ним.

– Так. Ваш комфорт і всіх жителів Етел’яру першочергове завдання. Але я впевнена, що ми подружимося з місцевими мешканцями, – додала я.

– Я теж покладаю надію на це, – кивнув імператор.

– Коли ми зможемо оглянути все? – спитав Річард.

– Зранку. Вже доволі пізно й темно. У нас час плине швидше, – зазначив Імператор. – Ліадіс, завтра разом з двома міністрами та нашими техніками відправляйтесь з землянами на огляд місцевості. Про все мені особисто доповідаєш. А від вас, шановні гості, чекатиму детальний план вашого курорту, але вже на моїх землях. І якщо я раптом дізнаюся, що є проблеми, чи небезпека – жодного документа та дозволу не наддам й не підпишу!

– Домовилися, – заключив Сержіо.

Після того, як презентація закінчилася, кожен з нас назвав своє ім’я та додав кілька слів про себе. Після цього нам представили реєрі. Серед них дійсно були геологи, інженери та техніки, які багато років присвятили розвитку науки.

На цьому офіційна церемонія закінчилася. Імператор хлопнув у долоні, і в зал почали входили офіціанти з різноманітними блюдами на тацях.

На столі було багато страв, все виглядало дуже смачно та привабливо. Кілька видів салатів, прикрашених зеленими листочками та гілочками ялівцю чи чогось подібного. Велике блюдо з червоною рибою, що була нарізана тоненькими слайсами, овочі, тарілки з ікрою чорного, білого та червоного кольорів.

Я розглядала місцеві смаколики, не знаючи з чого розпочати.

На допомогу прийшли офіціанти, які внесли в залу чаші з бульйоном.

– Прошу, – поставив переді мною чашу хлопець.

Я скуштувала й завмерла. Бульйон був не дуже жирним, але смачним.

– Це суп з м’яса гірських кіз, – пояснив Ліадіс. – Усім смачного!

Я кивнула у відповідь, теж побажав смачного присутнім.

Місцева кухня чимось нагадала мені й земну. Смажене м’ясо та риба, овочі, хоч й трохи інші на вигляд та смак, але все було добре приготовленим та приправленим різноманітними спеціями та соусами.

З напоїв подали солодкий компот з місцевих фруктів, що вирощували у зимових садах.

За столом велися розмови на нейтральні теми, обговорювали особливості клімату, а також рослин та тварин які притаманні нашим планетам.

Презентація та обід, який плавно перейшов у вечері розтягнулися на кілька годин. За вікном почало сутеніти, небо набуло більш темного кольору й увімкнулися ліхтарі.

Імператор піднявся, прощаючись з нами, це означало, що час заходу вийшов. Нердморр покинув залу, слідом за ним вийшли й інші реєрі.

– Любі гості, на вас чекає скібас, що доставить вас до вашої хатинки, – промовив Ліадіс.