Завиває зима папільотки своїх вітрів

Завиває зима папільотки своїх вітрів

Затирає сліди і заковує сизим льодом

Поети буває дописують власний вірш,

Що хапає за хвіст

І з’їдає себе до рогів.

А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,

Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічка

І колодки друкують шрифтом, що на небесах,

Лежить,

І каретка торочить про снігом засипану вічність.

Телеграми її мовчать.

Кілобайти вагань, електронні курсори втоми,

Скаженіють вітри, лиш появиться слід – сичать

І стирають її не відправлене повідомлення.

Невже доведеться писати мені за двох,

Ходити засніженим, білим, мов аркуш світом,

Де тільки незримо присутній примхливий бог,

На звалищі снів, і затоптаних білих літер.

29.11.2023