Залізна діва

мені лишилося не много

ми скоро в небо перейдем

сліпі від полум’я земного

глухі од янгольських сурем

колись-то був прозорий сонцю

руки рожевий пластівець

і з за ґратчастого віконця

радів душі її отець

красивий і легкий початок

суворий і сумний кінець

іржа проїла білі лати

втомив недокінчимий ґерць

невидний друг нетерпеливо

мантачить сяючу косу

вже небо дощ узяв у ґрати

а я все кубрика трясу

але не шістки випадають

лише полова слів пустих

після таких ото баталій

хоча б один путящий стих

і палить оком ненависно

мій друг, суддя і провідник

то чхне, а то косою блисне

до писаря порожніх книг

стоїть і чухає матню

мій хоронитель волохатий

в яку нечувану бридню

я заселився мов у хату

чимал пожар уже потух

хіба лише залізна діва

іще ворушить млявий дух

піснями про число правдиве