Під гулагзькою стіною

Моєму дідусеві Мусію Явдокимовичу і іншим в’язням ГУЛАГу присв’ячую

Грубим мохом поросли

Чорні стіни, рана-пам'ять

Біль людей і крик землі

Дух вбивають, душу палять

Розмачулився і скис

Де сховатись?! Я злякався!

Страх сталево горло стис

І до серця вже добрався

Кулі, вежі, дріт межі

Не втекти, не просочитись

Ікла псів немов ножі...

Серце перестало битись

Руки втомлені, ломи

Жерсть під номер із бляшанки

Тут колодників з тюрми

Схоронили на світанку

Сльози, кров, гіркі слова

Рвуться в небо звідусюди

Мох гулазький і трава

Проростають прямо в груди

Підіймаюся між тіл

Мрець живий - я з ними разом

Серцем відчував приціл

Через простір, навскрізь часом

Виживши межи боліт

Під гулагською стіною...

Я відтоді інвалід

З тóю пам’яттю хромою

В. Самотар

22.11.2023