10
Тим часом підготовка до лабораторної роботи з біології для Каті та Сергія ставала все напруженішою. Однак, хоча було й важко, Катя раділа: майже всі таблиці заповнені, от-от занесуть все в ноути... а потім залишиться лише пережити той диво-урок...
- А що там твоя Настя? – вкотре спитала Ксенія Ігорівна. – Готова? Чи мені поговорити з нею?
- Казала, що згодна. Але поки що ми детально все з нею не обговорювали.
- А що там обговорювати? Її функція найпростіша – просто посидіти сорок хвилин на стільці, от і все.
Настя, що вже не бігала ні до школи, ні з неї, здавалося, до всього втратила інтерес. Побути показовою іденткою, як вона сама це назвала, для неї, можливо, був спосіб трохи розвіятись, спробувати себе в чомусь новому. Втім, сама вона про це не казала, а Катя розуміла таку річ доволі невиразно.
Життя Каті й Сергія ускладнювалось ще й підготовками до тестувань. Окрім української мови та історії України кожен мав вибрати ще по два предмети. Сергій без вагань обрав алгебру, а між геометрією та фізикою ніяк не міг визначитись. Катя з великими ваганнями вибрала зарубіжну літературу, а що вибрати ще – уявлення не мала. В неї з усіх предметів не блискуче.
- Ти можеш вибрати будь-що, що тобі вдається хоча б якось середньо, - радив Сергій. – На тестуваннях необов’язково отримувати найвищі бали. Гадаєш, в усіх будуть самі десятки-дванадцятки?
Така порада трохи заспокоювала, однак рішучості до жодного предмета не додавала. Хоча все частіше спадала думка: якщо практичний урок з ідентами пройде вдало, то можна буде вибрати біологію.
Настало тринадцяте квітня, а на чотирнадцяте була призначена та лабораторна. В Каті та Сергія вже все було готове – після уроків вони зайшли до біологічки, показали заповнені таблиці в електронному варіанті.
- Чудово, чудово! – майже в дитячому захваті хвалила вчителька. – Катю, я сьогодні поговорила з твоєю Настею...
Катя не дуже чемно вирячилась на викладачку.
- Так, вона мені теж сказала, що прийде з задоволенням. Здається, не так вона вже й соромиться, як ти колись казала.
- Так, - кивнула Катя. – Вже – не соромиться.
Вона підкреслила слово «вже».
- От і добре. То завтра ж я на вас чекаю.
Увечері Катя всерйоз думала, чи не випити чогось заспокійливого – настільки нервувала. Сергій вкотре за останні кілька днів терпляче заспокоював її по месенджеру – жартами, смайлами, навіть велику фотку з квітами надіслав. Іншим разом було б дуже романтично, але зараз Катя лише зітхнула.
А потім в ліжку думала ще й про те, чи є в їхньому домі взагалі снодійне...
Зранку довелося підіймати себе з ліжка силоміць. Голова трохи боліла; вночі снилась якась дурня, однак що саме, Катя не пам’ятала.
Зате Настя зіскочила з ліжка живчиком і зібралась блискавично.
- У тебе такий важливий день! – підколювала вона старшу сестру. – А ти наче сонна тетеря!
- Яка ти розумна! – відгризалась Катя. – Не ти ж працювала над завданням!..
- Дівчатка, годі сваритися, - це мама. – Катю, поквапся, бо не встигнеш поснідати.
- Між іншим, - натякнула дівчина, - біологія – лише третій урок.
- То на перший типу можна не ходити? Та ваша класна всю школу на вуха підніме, якщо ти не з’явишся на першому ж уроці. Це вже мені повір.
Катя повірила.
Перші два уроки – література й правознавство – їй не йшли ніяк. Вона ще на літрі витягла з рюкзака біологічні роздруківки-чернетки – щоб чимось виправдовувати перед вчителькою зумисне неробство.
Сергій зрозумів цей жест неправильно.
- Ти хочеш щось виправити? – зашепотів стурбовано. – Там усе гаразд!
- Та ні, я просто...
Під суворим поглядом вчительки прошепотіти пояснення не вдалося.
Втім, на літературі ніяких зауважень Катя на отримала. А от на правознавстві – дочекалась.
- Сичик, ти чим взагалі зайнята? – голос вчительки вивів із якогось забуття.
- Я... – Катя ніяково підвелась. – Вибачте. В мене зараз буде лабораторна з біології... І я... От... – вона показала листки, гадаючи, що цим усе пояснила.
- Вона в нас біологічна модель, - промурмотів іронічний дівочий голос.
- Тебе, Шпичак, я не питала. Займися справою.
Все це сталось настільки швидко, що Катя майже водночас засмутилась через Оксанине втручання і зраділа, що їй теж дісталось. Взагалі вчителька правознавства вважалась одним із найсуворіших педагогів школи.
- Біологією, дорогенька, займатимешся на біології. А на правознавстві будь ласкава займатись правознавством. Сідай і відкривай підручник.
Катя з полегшенням сіла. Але виявилось, що вчительські претензії ще не вичерпались.
- Хто-небудь, підкажіть Катерині, яку тему ми сьогодні вивчаємо і де її шукати!
- Сторінка двадцять п’ять, - тихо підказав Сергій ще на перших словах вчительки.
І вже не звертаючи уваги на оточуючих, Катя ввела потрібні цифри в пошук.
«Все одно не буду займатись правом, - подумала люто. – Назло!»
Напоказ втупилась у ноутбук, поклавши голову на руки. Хай ця правовичка ще щось скаже! Втім, урок закінчився спокійно.
- Даремно ти так нервуєш, - сказав Сергій уже на перерві. – Повір мені, все пройде чудово!
Ксенія Ігорівна наздогнала їх в коридорі.
- Ось ви де, - заговорила схвильовано й захекано – бігла за ними чи що? – Я вас шукала. Ходімте зараз зі мною. Катю, де твоя Настя?
- Ну... Десь тут. Вона знає, куди йти.
- Подзвони їй, скажи, хай зараз прибіжить.
Катя так і зробила.
Вони з Сергієм обоє були заінтриговані. Однак вчителька привела їх до кабінету біології, де вони почекали Настю. А потім вона завела учнів до класу самих і зачинилась із ними.
- Ну що? – спитала вона. – Як налаштовані? Готові до бою?
- Готові, - сказав Сергій.
Катя з Настею промовчали. Обличчя Каті видавало деякі сумніви. Вчителька поглянула на неї питально.
- Вона трохи нервується, - пояснив Сергій, - хоча я вважаю, що для цього немає підстав.
З його тону Катя зрозуміла, що він не стукачить, а намагається підбадьорити, тому не обурилась.
- А що не так, моя люба? – спитала вчителька. – Десь у таблицях щось не так?
- Та ні, - зітхнула Катя. – Однокласники...
- А що вони?
- Боюсь, глузуватимуть. Дехто...
- Повір мені, вони зацікавляться, і їм сподобається. Я вже не вперше проводжу такі уроки саме з ідентами. Шкода, що вони потрапляють в мої класи не кожен рік...
Сергій чомусь тихо захихотів.
- І ні з кого не глузували? – вже Настя подала голос.
- Ні. Вони ж саме на наочних прикладах найкраще бачать і починають розуміти, що це таке – схожість між братами і сестрами... Так що не хвилюйтесь, все буде гаразд.
Це було найкраще підбадьорення для Каті за сьогоднішній день.
Власне, до дзвінка лише цієї розмови й вистачило.
- Займайте поки що свої місця, - сказала вчителька, йдучи до дверей. – Ти, Настю, візьми отой стілець і примостись біля них.
І поки трійця виконувала вказівки, вчителька відчинила двері, і однокласники посипались всередину.
Катя з задоволенням подивилась би на їхні обличчя. Напевне, хтось був здивований, хтось злостиво усміхався, комусь було абсолютно байдуже... Однак Настя саме запитувала її, куди можна приставити той стілець, тож подивитись на однокласників Катя не могла.
- До стінки став, - відповів замість неї Сергій, - біля мене. Там же ти заважатимеш.
Справді, Катя сиділа якраз поруч з проходом між партами. Між стінкою та Сергієм теж був прохід, але їхня парта – друга, отже, той, хто сидить позаду них з тієї сторони, може просто обійти.
Кілька хвилин не зовсім приємного гармидеру – і всі стоять за своїми партами. Катя спиною відчувала на собі чужі погляди.
- Сідайте, - дозволила Ксенія Ігорівна. – Як ви вже мабуть знаєте, сьогодні в нас практичний урок за темою «Спадковість»... Що, Оксано?
Катя озирнулась – Шпичак уже підняла руку.
- Скажіть, будь ласка, а чому ми розглядаємо тему спадковості на прикладі братів та сестер, а не дітей і батьків?
Катя ледь не зашипіла на місці. Ну от чого їй спокійно не сидиться, треба хоч чимось та вколоти?
- Це хороше питання, Оксанко. Справа в тому, що я із задоволенням запрошувала б на уроки батьків, але ж в усіх батьки що роблять в такий час? Правильно, працюють...
- Мої погодились би...
- Ти так добре це знаєш за своїх батьків?
Оксана знітилась.
- Окрім того, - натхненно продовжувала закохана в свою справу вчителька, - саме приклад братів та сестер дасть вичерпну інформацію про спадковість. Ви побачите, які ознаки є домінантними, тобто зустрічаються в обох дітей, а які рецесивними, які успадкувались однією дитиною або не успадкувались взагалі...
Ці наукові терміни посіяли деяку розчарованість у класі. Тому Ксенія Ігорівна перейшла до основного:
- Ну гаразд, часу мало, а відомостей багато, тому починаємо. Статисти, прошу вас зайняти ось ці місця. Ноутбуки з виконаною роботою дайте мені.
Всі троє вийшли до дошки, де стояло три стільці, не надто розуміючи, що робити далі...
- Дівчатка, ви ось сюди... Сергію, допоможи мені з цією технікою, будь ласка.
Два ноутбука швидко підключили до медійної дошки. На великому екрані висвітились таблиці.
- Зліва, як ви бачите, Катя з Настею, - пояснила вчителька, де чия таблиця. – Справа – Сергій. Сергію, ти й сядь отут, справа від них.
Настя опинилась посередині і була тим, вочевидь, задоволена.
- Отже, пункт перший. Зріст. Що ми можемо сказати про зріст Сичиків?
- Різний, - вигукнув хтось веселим голосом.
Катя тільки тепер помітила, що багато хто дивиться на них із справжньою цікавістю. Мабуть, вчителька мала рацію... Та й Сергій уже давно про це знав, тому й не хвилювався.
- Так, різний. Ну, Катю, тепер твоя черга. Розкажи, хто з вас пішов зростом у тата, а хто в маму.
- Насправді, - відповіла дівчина, - в нас батьки невисокі. А що висока я... – вона трохи знітилась, але продовжила: - Моя родина дійшла висновку, що я витягнулась завдяки заняттям гімнастикою...
- До речі, дуже важливе спостереження. Такий фактор, як спорт, справді міг вплинути на зріст. Але трапляється, що деякі риси успадковуються не від батьків, а від інших родичів. Подумай, може рідні дядьки-тітки є високого зросту?
Це вже була неприємна несподіванка для Каті. Звідки вона знає? Коли востаннє бачила татових та маминих сестер? Замислилась про те, як це сказати.
- Не знаю, - викрутилась. – Я їх рідко бачу, вони в іншому місті живуть.
- Ну добре. Вважатимемо вашу родинну версію про гімнастику вірною. Отже, батьки мають приблизно однакову ознаку зросту, і одна дитина її успадкувала достовірно. Сергію, а що в тебе з братом, який зараз відсутній?
- Тато в нас високий, а мама – ні. Старший брат Коля пішов в тата – він теж високий. А я... – він зітхнув, - поки що середній. Ніхто не може поки що зрозуміти, в кого я.
- А ну станьте рівнесенько, всі троє.
Вони виструнчились.
- От бачите, наочний приклад. Якщо ми щойно вважали Настю низенькою, а Катю високою, то Сергій дійсно виходить середнього зросту...
Клас вибухнув реготом.
- Ну все, заспокоїлись! Заспокоїлись, будь ласка! Нам ще багато чого розглядати...
Всі сміялись, як і сміялись, тільки вже тихо, про себе. Однак веселість у класі нікуди не поділась.
- Сергію, то в кого ти вдався зростом: в тата чи маму? Як сам вважаєш?
- Ну, хоча це може бути ще непомітно, бо я ще росту, але мені здається, є трохи від мами і трохи від тата.
- Так, буває таке, що ознаки важко визначити, чия – батьківська чи материнська – домінантна. Отже, зі зростом розібрались. Переходимо до кольору шкіри...
В класі знов почулись смішки, хтось щось висказав про негрів.
- А хто мені скаже, чи були в роду Сичиків або Жолудів неєвропейські раси?
В класі на мить запала тиша. А потім Катя, обурена таким питанням, видала:
- Я можу сказати! Серед Сичиків ніколи таких не було!
- Правильно! Бо в вас із Настею немає навіть натяку на смаглявість шкіри... Втім, ви ж мали зробити власні висновки, чи не так?
Катя перейшла до таблиці: в батьків колір шкіри однаково білий, і в них із Настею теж... Так само було і в Сергія.
Потім розбирали інші ознаки, і все йшло добре, поки не дійшли до кольору очей. Тут Шпичак знов підняла руку, бажаючи щось сказати.
- Що, Оксано?
- Ксеніє Ігорівно, нам не видно звідси, якого кольору їхні очі.
- Ну ви даєте, шановні! Це ж ваші однокласники – що ви, досі не знаєте, які в них очі?
- Настя – не однокласниця...
- Тоді доведеться повірити дівчаткам на слово. Ми не будемо підходити до Насті і зазирати в її очі – це непристойно. В очі можна дивитись тільки короткими, мимовільними поглядами – це ненав’язливо і цілком культурно. Ніхто з таких речей не влаштовує шоу.
Шпичак щось пробурмотіла на знак згоди і насупилась.
Колір очей в родині Сичиків не збігався: Катя мала карі очі, як у тата, а Настя – мамині сірі. В Сергія ж усі були синьоокі.
«Скільки цікавого можна дізнатись про друга зі звичайного уроку біології», - подумала в цю мить Катя.
Вона час від часу дивилась на однокласників і бачила, що деякі захоплені, а в деяких вже заздрісні погляди. Так-так, саме заздрісні! В Шпичак теж, і якби так було тільки в неї, то Катя вирішила б, що заздрощі викликані стосунками з Сергієм. Але в інших теж... і чому саме зараз? Невже це насправді через якусь досліджувану генетику? Чи кожен хотів би опинитись в центрі уваги? Так на біології в ньому вже й так побував майже кожний...
Ні, все це надто незрозуміло... особливо, щоб думати про це зараз. Втім, Катя якось вмудрилась не відволіктися від теми уроку і виконаного завдання, незважаючи на вихор сторонніх думок.
Закінчувався дослід кольором та формою волосся. Чомусь саме воно викликало найбільший ажіотаж серед однокласниць; загомоніли навіть ті, хто досі сидів слухняно й тихенько.
- Здається, в Каті волосся хвилясте!
- Ні, пряме!
- Воно штучно трохи закручене, правда ж, Катю?..
Бідна Катя не знала, кому вперед відповідати.
- Ні, я нічого не робила з волоссям... – промимрила, сама не знаючи кому. – Воно таке як завжди...
- Тоді воно має бути прямим, як у Насті.
- В Насті занадто коротке, щоб щось розгледіти!
- Ніфіга! Нормальне!
- Тихо, тихо! – втрутилась вчителька. – Ви хоч слова підбирайте!
Поки тривав цей галас, Катя взяла в руки свій довгий хвостик і піднесла, наскільки можна було, до обличчя. Пряме в неї волосся, де вони якусь закрученість побачили?!
- Воно однакове! – заявила голосно і впевнено. – Вам здається, що моє якесь інше, не таке як в Насті. Просто в мене довше, от так і здається...
Начебто переконала.
- То від тата чи від мами у вас таке волосся? – спитала вчителька.
Катя знизала плечима:
- Мабуть, від обох.
Засміявся цього разу чомусь Сергій, викликавши у Каті з Настею мовчазний подив.
- Сергію, а у вас як?
- Ну, з короткими стрижками важко визначити прямість чи хвилястість волосся. Але якщо порівнювати мене з Колею – в мене хвилястіше, - він провів рукою по своїй чуприні. – Це від мами. А в Колі – від тата.
- Добре. І останнє на сьогодні – колір волосся. Взагалі, я що хочу вам сказати. Колір волосся для вашого віку – найпомітніша ознака. Коли ви знайомитесь із ровесниками, або навіть і не з ровесниками – це перше на що ви дивитесь. Ну погодьтесь, що перше, що ви оцінюєте – це білява чи чорнява дівчина або білявий чи чорнявий хлопець. Правда ж?
Багато хто підтвердив чи мовчки закивав, погоджуючись.
- Чи руді, - додали інші. – Чи пофарбовані.
- Авжеж. Чому дівчата взагалі фарбуються? Бо хочуть виділятися. Натуральних кольорів волосся в нашій місцевості – десь п’ять-сім. Це занадто мало на десятки тисяч населення одного середньостатистичного міста. Тому для унікальності є потреба фарбуватись – створити свою унікальність самостійно...
Деякі дівчата мовчки кивали на знак згоди під час цієї промови – Каті аж смішно стало.
- Але нас зараз цікавить саме натуральний колір волосся у дівчат. І в хлопців теж, - вибачливий погляд на Сергія, що був насупився. – Катю, Настю, то що в вас?
І знову вийшло якесь нерозуміння чи непорозуміння. Заповнюючи таблицю, Катя написала, що колір волосся в них з Настею однаковий – темно-каштановий. А клас знову загомонів, що це не так.
- В Насті темніше, - заявило відразу кілька голосів.
- Я не фарбувалась, - виправдовувалась Катя. – І Настя теж.
- По-моєму, однакове, - вставив Сергій п’ять копійок.
Шкода, що його не почули.
- От станьте поруч! – зажадали найбільші активісти. – Подивіться всі на їхнє волосся – хіба не видно різницю?
- Видно, видно!
- Це тільки відтінок, - Катя зробила ще одну спробу відстояти власну думку. – А колір – однаковий.
Але клас на своїй думці рогом вперся.
- До чого тут відтінки? Видно, що кольори різні. Хіба в волосся бувають взагалі відтінки?
- Бувають. У нас же різні відтінки.
- У вас не відтінки різні! У вас кольори!
- А от і ні! – раптом подала голос Настя, яка незчулася, як теж захопилася. – Це також здається через те, що в мене воно коротше, - вона потріпала волоссям. – От коли в мене було довше, то було з Катею однаковісіньке!
І їй чомусь всі відразу повірили, і всім, схоже, сподобався такий висновок.
- Чудове спостереження! – похвалила вчителька. – Ну, якщо ми порозумілися нарешті в цьому питанні, то перейдемо до Сергія. Як у вас там з кольором волосся?
- Різний. Я – русявий, як тато. Коля – білявий, як мама.
Катя здивувалась про себе. Брат Сергія – блондин? Хоча може бути, вона ж його не бачила. Тільки зимові фотки з Арктикуму, але там таких подробиць не роздивилась.
«Конче треба подивитись на нього», - вирішила собі.
- От ми і підійшли до кінця, - урочисто мовила вчителька. – Які ми можемо зробити висновки з сьогоднішнього досліду?
- Якщо одного ідента не вистачало, то могли б принести фотку, - пролунало з задніх парт.
Сміх вибухнув такий, що, здавалось, обваляться стіни. А Сергій чомусь зашарівся.
- Насправді, - заперечила вчителька, - фото не дають чіткої картини, чіткого уявлення... На фото лише один ракурс, і зовнішній вигляд може залежати навіть від освітлення. Хіба в вас ніколи не бувало, що на різних фото у вас не зовсім однаковий колір волосся? Дівчата?
- Так, так! – загомоніли дівчата.
- Я вже не кажу про червоні очі, - завершила вчителька – в класі знову сміх. – То все ж, які ми можемо зробити висновки з сьогоднішнього уроку?
Всі зам’ялись.
- Ну, - наважилась Катя, - за зовнішністю людини можна багато чого дізнатись... Якщо знаєш ще родичів... – вона замовкла, відчувши, що щоки чомусь починають палати.
- А ще, - додав Сергій, - можна визначити, хто батьки дитини без тестів ДНК.
Цього разу розсміялась вчителька.
- Ну, це, мабуть, Миколина думка. Я вгадала?
- Так.
- На нього схоже!
Під сміх вчительки пролунав дзвінок. Учні загомоніли, заворушились.
- Увага! – підвищила голос вчителька. – Домашнє завдання: написати висновки з сьогоднішнього уроку! Раз уже ми на уроці не встигли...
Хоч майже ніхто не записав завдання в зошит, проте всі знали: наступного уроку вона обов’язково спитає. З цього урок і почне. Не забуде, навіть якщо сама ніде не запише.
Всі квапились на перерву, а Катя з Сергієм мусили затриматись – дізнатись про свої оцінки. Настя розгубилась – а що робити їй? і теж затрималась.
На превелике задоволення піддослідних, в класний журнал були внесені шикарні цифри «12».
- А можна й мені оціночку? – жартома спитала Настя.
В їхньому восьмому класі вивчали ще тварин, а не людину, тому Катя з Сергієм засміялись. Але Ксенія Ігорівна замислилась всерйоз.
- Я поговорю з колегою, - сказала вона. – Може, вона й погодиться...
Всі троє мовчки здивувались, Настя – найбільше.
- Ну добре, - вчителька була задоволена, але скидалось на те, що їй після такого напруженого уроку теж потрібно було розслабитись і перепочити. – Я вам дякую за участь. А тепер вам варто не спізнитись на наступний урок, чи не так?
- Так. Дякуємо! – і всі троє в чудовому настрої пішли з класу.
Вже на виході Катя побачила зблизька очі сестри. І зрозуміла: Настя в такому захваті, що не мине він аж до вечора.
Та вона й сама перебувала під сильним враженням, думаючи про родинні генетичні ознаки. На наступних уроках збивалась, відповідала наздогад; виходило то смішно, то прикро; але сьогодні Катю вже не турбували жодні неприємності. Ну й нехай, нічого страшного...
Сергій був спокійніший, але навіть він на алгебрі, розв’язуючи рівняння, прошепотів:
- Щось я після біології не можу зосередитись...
...Вертались додому знову втрьох.
- Я от що думаю, - діловито почала Настя. – Наступного року ваша біологічка захоче знову мене задіяти в такому ж? Ну, типу для мого класу?
Катя реготала з такої думки, просто посеред вулиці згинаючись від сміху, привертаючи увагу перехожих.
- А до чого тут наша? – Сергій сприйняв Настину гіпотезу серйозніше. – У вас інша, а ваша таким не займається.
- А може ваша проявить ініціативу?.. Проведе свій урок у нашому класі? От якщо наша захворіє...
Катя, що вже збиралась щось сказати, знову вибухнула сміхом.
- І не мрій, - безжально відповідав Сергій. – Хоч вона таке й полюбляє, все ж таки їй цілком вистачає власних учнів.
Настя, певно, зрозуміла, що бовкнула дурницю, бо враз ображено насупилась. Її обличчя ставало дедалі нещаснішим. Сергій вже пошкодував, що засмутив її, й спробував виправитись:
- З іншого боку, хто знає, що взагалі буде наступного року? Може, вчителів і класи перетасують, і наша біологічка справді стане вашою.
Насті явно сподобалась така перспектива, її настрій покращав знову. Ну що ж, хай мріє...
Враження від уроку про ідентів минуло поступово. А за кілька днів Катю здивувала... знову ж таки Настя.
Ще дорогою зі школи вона була якась весела, але на всі питання й приколи Каті з Сергієм загадково казала:
- Вдома розповім.
- Я ж не почую! – обурювався Сергій.
- То й не треба! – сміялась Настя, і один раз навіть показала хлопцю язика.
І Катя всю дорогу згорала від нетерплячки.
- Ну, розказуй, що такого веселого, - зажадала, щойно вони увійшли до квартири.
- Ну слухай...
Оскільки треба було водночас роздягатись і роззуватись, то Настя почала не відразу, і розповідала теж уривками.
- Сьогодні на біології була самостійна... Всі писали... А мене вчителька змусила допомагати їй... Ну там, квіти поливати, протирати, переставляти... Всі такі гудять: а чого вона? що, писати не буде?
Виникла пауза – Настя вже роззулась і пішла до кімнати, а Катя трохи затрималась.
- Ну, і що було далі? – спитала за хвилинку.
Вони вже покидали рюкзаки на диван.
- А найцікавіше було після уроку. Всі пішли, а я ще типу доробляла... Ну, вчителька тоді й каже: мене Ксенія Ігорівна попросила поставити тобі оцінку, тому я її поставлю, як за цю самостійну роботу...
Отут Катя була шокована. Виходить, та жартівлива розмова про оцінки не минулася даремно?..
- І скільки ж поставила?
- Десять, - хихотіла Настя. – Це на бал вище від мого середнього з біології. Це вже наша так сама вирішила. Наскільки я зрозуміла...
«Могла б і більше поставити», - подумала Катя, але промовчала.
Коли розмова стосується якогось блату чи чогось такого, висловлюватись треба дуже обережно.
- Не розповідай нікому, - порадила Насті.
- Аякже! Вчителька теж так сказала: розказуй тільки своїм вдома. І щоб більше ніхто не знав. Думаєш, чому Сергій від мене нічого не почув? – і вона знову сміялась.
А Катя не знала, чи радіти за сестру, чи боятись, що усе якось випадково розкриється і буде скандал. Тим паче, що трохи мучила совість – все ж таки це якось негарно, нечесно...
«Добре, хоч моя оцінка зароблена чесно», - втішила себе егоїстичною думкою.
Звісно, за Настю вона заступиться, коли що. Однак із такою думкою на душі спокійніше.
Ввечері Настя похвалилась ще й батькам.
- Менше всій школі розповідай, - твердо порадила мама.
- Я знаю. Вчителька так само сказала.
Мабуть, Насті кортіло ще комусь похвалитись, але витримка в неї була воістину спортивна.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!