12
Після дня народження Сергія для Каті настала нудьга.
Якщо після відкритого уроку біології дівчина відчувала просто полегкість від того, що позбулась важкого завдання, то з часом у школі ставало дедалі сумніше. І в стосунках з Сергієм теж; після його дня народження між ними стало якось холодніше, і Катю це лякало.
Добре хоч, що самі собою вирішились певні проблеми. Андрій з Дмитром, наприклад, притихли і не дошкуляли своїми підколами. Останній взагалі часто сварився зі своєю Оксаною, і йому явно було не до інших. Натомість Андрій теж закохався, бо ходив замріяний і розсіяний. Однак про його симпатію ніхто нічого не знав. Певно, хлопець не ділився цим навіть з найближчими друзями.
Вдома, в родині теж усе було тихо й рівно. Настю, що вже не гасала шкільними коридорами, вже не так цькували навіть за те, що ідентка. Власне, вона й сама вже остаточно переконалась, що причина цькування була в побігеньках.
Але відмова від спорту вивільнила багато часу, який треба було чимось займати. Настя захопилась домашнім господарюванням, відкрила для себе смак жіночих справ. Тепер домашні справи виконувала тільки вона. Здавалося б, це чудово, але мама через доньчину завзятість часто дратувалась – вона планувала зробити щось по-своєму, а Настя встигала зробити інакше. Доходило до криків і сварок.
Однак ці домашні чвари ніяк не стосувались Каті і зовсім її не обходили. Їй навіть подобалось лишатись осторонь. Але чому ж тоді така нудьга?
Уроки одноманітні, як стара набридла пісня на повторі. Соцмережі остогидли. А тут ще й весна відчувається щодень сильніше. Хотілось рухатись, робити щось грандіозне, не сидіти вдома, кудись бігти, байдуже куди!
Катя навіть почала шкодувати, що зовсім закинула гімнастику. От би зараз на тренування! Може, зайнятись іншим спортивним заняттям? Один раз вийшла на пробіжку, але, захекавшись, зрозуміла, що це не допоможе – надто важко з незвички.
Поступово зріла думка: треба кудись сходити. Разом із Сергієм – бо про нього Катя теж думала весь час. Кудись його запросити… Але куди? не уявляла. От би зараз справді на гімнастику – Сергій подивився б її тренування із задоволенням.
Але доводилось вечорами тільки лежати на ліжку й снувати невеселі думки. Саме зараз вона найгостріше відчувала, як їй в житті не вистачає гімнастики. Навіщо кинула? Звісно, великий спорт не для неї, але ж самі заняття… Виявляється, вони давали їй щось окрім спортивних перспектив, і тепер, коли цього «чогось» не стало – тепер так важко!.. Хоч Катя й сама не могла зрозуміти, що саме втратила і за чим тепер так жалкує.
Чомусь їй згадались зимові канікули на дачі, і як мама тоді сказала: «Ви з Настею теж віддасте своїх доньок на спорт. Зараз не віриш, а потім сама побачиш». Побачила – і набагато раніше, ніж думала мама. Каті вже просто зараз захотілось мати доньку, щоб віддати її на спорт. І вона теж тільки згодом зрозуміє, що спортивні заняття для неї значать…
Сергій в ці дні думав майже про те саме – про те, що треба таки влаштувати справжнє побачення якомога скоріше. Скоро останні, весняні канікули, і більше він не втерпить. От тільки куди піти?
Пробував порадитись із Колею. Той, за звичкою, спершу добряче наприколювався, а потім видав просте рішення:
- Ти можеш запросити її просто на прогулянку. Такі побачення бувають не гірші за кафешки та кіношки. Ну, звісно, ще залежить від того, чи добре в тебе підвішений язик і про що саме ти з нею говоритимеш.
Але Сергій завагався.
- Ми й так постійно ходимо разом, - пробурмотів він.
- Куди? Зі школи додому?
- Ну, так…
- Ех ти, бовдуре малий. То ж повсякденність! Треба вибратись кудись, де ви не буваєте щодня. Обрати приємне місце. Ну хоча б парк. Знаєш, як там красиво навесні? Усе цвіте, пташки співають… Дівчат моментально налаштовує на романтичний лад.
Сергій промовчав. Щось у словах Колі таки було.
- Ну, звісно, грошенят хоч трохи теж прихопити треба. На різні дрібнички типу морозива, тістечок… Все одно економніше, ніж у кафе.
Почувши про морозиво й тістечка, Сергій згадав, що в Каті вихована звичка їсти солодощі дуже рідко. Побачення з морозивом чи тістечком їй точно сподобається.
- Справді! – зрадів хлопець. – Як я відразу не подумав!
- Вчися, братику. Людство давно розв’язало цю твою нинішню проблему.
В останній день чверті класна керівничка попередила: після канікул розпочинається потужна підготовка до випускних тестів.
- Забудьте на місяць про розваги, поїздки і все таке інше. Вам треба буде добряче попрацювати. Особливо тим, хто погано працював протягом року.
Катя вирішила, що її це не стосується.
- Всі вчителі, - вела далі керівничка, - підготували список завдань на канікули. Зараз по черзі підходьте до мого ноутбука, і я кожному завантажу…
Клас обурено загомонів.
- Ану тихо! Я ж сказала: один місяць роботи! Що ви будете робити, коли підете на справжні роботи? Там канікул по два місяці не буде взагалі!
І всі розуміли, що вона має рацію.
Сергій чомусь страшенно засмутився через цю новину і теж бурчав. Не обурювався вголос, як найсміливіші, але тихо, про себе бурчав. Псують йому всі плани! Так міг би нормально підготуватись до побачення, мав би вдосталь часу все продумати, а тепер…
- Не в тему їхні завдання!
Тим часом учні вже почали ходити до учительського столу з ноутами, і клас почав з’ясовувати ще одне важливе питання: завдання однакові для всіх чи для кожного окремо?
- Я точно не знаю, - пояснила керівничка. – Здається, в одних вчителів на всіх, а в декого – індивідуально.
- Ясно, що нічого не ясно, - сказала Катя чи то Сергію, чи собі.
Втім, коли вони обоє отримали завдання, то вирішили порівняти. Виявилось, що біологія була однакова для всіх, алгебра – кожному своя. Решта предметів – завдання однакові, але не для всіх, а для найслабших учнів.
Порівнявши свою алгебру з Сергієвою, Катя ледь не заплакала.
- Та на це й місяця не вистачить! – обурювалась вона. – Пропали канікули!
Повз її парту якраз проходив Андрій.
- Що таке, Сичик? – жалісливо спитав він. – Алгебра страшненька? Не хвилюйся, Сергійко тобі допоможе!
- Стули пельку! – спокійно, але твердо порадив Сергій.
А Катя раптом пошкодувала, що тепер немає паперових підручників. Ото ляснути б нахабу по сідницях – те що треба! Ноут задорогий для такої справи.
- Ти, Андрійку, краще б придивився до своїх завдань, - ще спокійніше порадила вчителька. – З тією ж алгеброю у тебе не дуже, сам знаєш.
Під час передостаннього уроку за вікнами линув дощ. І судячи з затягнутого суцільною хмарою неба, він обіцяв бути нескінченним.
Додому знову йшли утрьох. Катя ще зранку хотіла розтягнути цю дорогу – сама не знала, чому. І тягнула, як могла. Чесно намагалась покращити собі настрій жартами, жвавою розмовою із Сергієм і Настею. І це навіть майже вдалося. Принаймні, розпрощались усі троє піднесеними.
Але все це було під дощем, і того ж вечора Катя добряче захворіла. Ще до приходу батьків з роботи наміряла температуру під тридцять вісім. Відразу ж відчула нагальну потребу… ні, не в ліках. А чомусь конче потрібно було повідомити про це Сергію. Узяла рятівний смартфон.
«Як ти? Чим займаєшся?»
«Нічим путнім, - прийшла загадкова, ухильна відповідь. – А ти?»
«А я захворіла! Тепер канікули точно пропали!» - і рядок сльозливих смайликів.
«Співчуваю» - квіточка.
І трохи згодом:
«А за канікули не переймайся. Все одно погода бачиш яка? Дощ обіцяли на кілька днів».
Що правда, то правда – за вікном лило як з відра.
«До речі, - додав Сергій, - може тобі правда допомогти з алгеброю? Я міг би якось зайти…»
Катя подумала, що це було б непогано. Щоправда, не була впевнена, що як Сергій прийде, то їй буде до алгебри.
«А як же твоє завдання?»
«Та мені там роботи на один день».
«Ну, тоді як зробиш, то можеш зайти і до мене. Я тим часом трохи підлікуюсь…» - Катя додала усміхнений смайлик і смайлик-домашню аптечку.
«Гаразд, тоді домовились».
Катя сама не розуміла, чому поставила Сергію таку умову: щоб спершу зробив своє, а потім допомагав їй. Наче хотіла лишити ще трохи часу для роздумів… для яких і про що?
Сергій зник із мережі. Чи не алгебру заквапився робити?..
Побачивши ввечері хвору Катю, мама взялась лікувати її самотужки.
- До лікаря немає сенсу, - сказала вона, - все одно на канікулах довідка для школи не потрібна. Звичайну застуду після дощу вилікуєм за мить. Я їх собі вже стільки налікувала…
І пішла до аптеки.
Вже наступного дня Каті справді стало краще. Тож коли ввечері Сергій знову написав: «Як ти?», вона гордо відповіла:
«Вже одужую. Ліки з аптеки – чудодійні».
«От і чудово. То коли до тебе зайти?»
«А свою алгебру вже зробив?» - Катя додала смайлик, що сміється, хоча гадала, що Сергій і так мусить здогадатись: питання несерйозне.
«Ага. Сьогодні. Я ж казав – на день вистачить».
«А я ще й не починала».
«То прийти тебе поквапити?»
Катя засміялась, заінтригувавши Настю; сестра якраз вивалила на своє ліжко увесь одяг із шафи – вирішила сьогодні все перебрати, дати шмоткам лад.
- А можна й мені посміятись? – буркнула вона, не сподіваючись на позитивну відповідь.
Катя лише поглянула на неї поглядом «займайся вже своїм ганчір’ям». Сергію ж написала:
«Мабуть. Тільки мабуть коли вже буде сонце. Не ходи під дощем, бо теж іще захворієш».
У відповідь – сумний смайлик.
«Давай післязавтра? Вже має розпогодитись».
Сергій написав це не відразу після смайлика; може, справді вивчав прогноз.
«Гаразд. Домовились», - відповіла Катя.
А сама подумала: поки дощить, треба справді поробити ті дурнуваті завдання на канікули, ті, що з інших предметів. Бо як сонечко засяє, то вже точно буде не до них.
Назавтра Сергій написав знову – уточнити час, коли йому прийти. Домовились на другу дня.
«Я вже всі інші уроки поробила», - похвалилась між іншим Катя.
«Коли ти встигла?»
«Учора ввечері і сьогодні зранку. Нічого складного, і взагалі незрозуміло, навіщо їх задавали».
«Молодець! Я теж пробував їх робити».
Катя посміялась, водночас відправивши відповідний смайл.
Наступного ранку погода дійсно покращала, і Сергій більше не міг сидіти в квартирі. Вибрався в парк – розвідати, чи годиться той для побачень.
Сірі калюжі, бруд на асфальті не надто надихали. Але молода зелень виглядала посвіжілою; коли з-за хмар виходило сонце, ставало взагалі легко, приємно й радісно. А ще милували око квіти, хоча Сергій гадав, що якось їх мало, наче не всі паркові клумби засіяли. Звісно, йому самому не було до квітів справи, але ж як приємно думати про те, як тут сподобається Каті! Всі дівчата люблять таку красу, це ж відомо.
Що тут ще є корисного?
Влітку, знав Сергій, тут тусуються продавці морозива, фотографи – деякі навіть з екзотичними тваринами, хоч і зрідка… Зараз їх ще не було. То дарма: фото зроблять і самі, а на морозиво ще не тягне, бо не так спекотно. Але ж мусить бути хоч якась романтика?
Центральний парковий фонтан вже працював. Однак струмені води видавались поки що холодними й нецікавими. Може, до справжнього побачення, а не уявного, ситуація зміниться?
Кав’ярня за парком теж розчарувала. Влітку столики розташовувались на вулиці, а зараз – будь ласка, заходьте до середини. Втім, Сергій наважився спитати в працівника, що зовні мив вікно, коли вони запрацюють надворі.
- Як начальство скаже, - пробурмотів той без емоцій.
Ну дуже допоміг! Але Сергій здаватись не збирався.
- А коли зазвичай починаєте?
- Не знаю, я тут тільки півроку працюю, ще не бачив.
Як в анекдоті! Чи він знущається з хлопця?
- А знаєте що? – осяяло працівника. – Ви зайдіть і спитайте старших, - і кивнув на двері.
Незрозуміло, кого він мав на увазі під старшими, але ідея Сергію не сподобалась. Він зрозумів, що виглядатиме бовдуром, якщо таке питатиме.
Але якщо подивитись з іншого боку… Катя! Її образ так і стояв перед очима і надихав на найсміливіші подвиги.
«Ну й що? – підбадьорив себе подумки Сергій. – Зате хоч дізнаюсь, як воно: бути цілковитим бовдуром».
І рішуче зайшов у кав’ярню.
Якась поважна жіночка в кухарському чи офіціантському одязі протирала місце біля касового апарата – і більше в приміщенні не спостерігалось жодної живої душі. Сергій підійшов до цієї пані і повторив своє запитання.
Вона подивилась на юнака насмішкувато. Але відповідь здалася Сергієві цілком серйозною.
- Коли перший клієнт забажає посидіти на вулиці. Або коли побачимо, що хтось відмовиться в нас затримуватись, бо захоче прогулятися… Тобто, - жінка зітхнула, - коли клієнт надасть перевагу свіжому повітрю, а не нам.
- Дякую!
Сергій вийшов приголомшений. Може, працівниця насправді посміялась із нього. Але хлопець думав тепер про вдалі фішки ресторанного бізнесу.
«Оце додумались! Оце молодці!» - вертілось в голові.
Власне, все, що хотів, Сергій уже з’ясував. Поглянув на годинник і зрадів: кілька годин промайнули непомітно! Скоро зустріч із Катею.
- Настю, до мене сьогодні прийде Сергій. Буде допомагати мені з алгеброю.
Катя просвітила сестру стосовно своїх планів зранку, коли вони в кухні пили чай.
- То мені кудись піти?
- Чого це? – не второпала Катя.
- Ну як чого? У вас же тут буде… алгебра! – Настя захихотіла.
Мовляв, знаємо ми, що то за алгебри такі.
- Зовсім дурна? – обурилась Катя. – У нас тестування на носі! Що ти вже собі науявляла?
Настя діловито відвернулась – потягнулась до кухонної шафи щось дістати. А відповіла ще діловитіше:
- Розумієш, коли постійно бачиш вас удвох, то воно само якось уявляється.
- Почекай, - процідила Катя, - от довчишся до тестувань – сама побачиш!..
Ближче до призначеного часу дівчина насправді підготувала стіл, розкрила на ноуті алгебру… Була спокуса нафарбуватись, так що Катя насилу стрималась. Не зараз – зараз ці штуки точно невчасні. Звісно, що окрім алгебри вони ще й просто поспілкуються, але ж не настільки…
Здавалось, час тягнувся все повільніше й повільніше. Катя нервувала все сильніше й сильніше.
«А що, як він справді не алгебру мав на увазі?» - раптом спало на думку.
Звісно, це буде зовсім не страшно. Просто закинуть ту алгебру, посидять разом… Але ж як буде соромно, що вона, така дурепа, не зрозуміла його справжніх планів.
«Та ні, - заспокоювала себе Катя. – Він би тоді натякнув, щоб Насті вдома не було. А він про це нічого не казав».
Дзвінок у двері пролунав, наче постріл. Катя зраділа й водночас чогось злякалась.
Але все минулось, щойно вона відчинила. Сергій мав звичайний вигляд – явно не прибирався, як на побачення. От і чудово!
- Привіт!
Вони сказали це одночасно.
- То що, - перейшов у наступ Сергій, - готова долати математичні труднощі?
Навіть голос був грізний, як у вояки. Це смішило, збиваючи з серйозного настрою.
- Авжеж, готова! І місце, і завдання – все готове!
Опинившись за ноутбуком, Сергій прогортав завдання. Багатенько.
- Ну тобі й назадавали! – обурився. – Точно на всі канікули вистачить!
Катя промовчала.
- Вибач, я не хотів псувати тобі настрій.
- Усе гаразд.
Сергій дивився, які теми: функції, графіки функцій… Те, що, він знав, дається Каті найважче. А наприкінці – кілька квадратних рівнянь.
- А квадратні ще навіщо? – бурчав він. – Щоб не гуляла на канікулах? Ну це вже взагалі…
- Ти ж знаєш нашу математичку. Практика і ще раз практика!
- Ага. От тільки функції можуть зайняти стільки часу!.. Ну добре. Давай я тобі ще раз покажу, як вони розв’язуються. А потім спробуєш сама.
- Гаразд.
Взагалі Катя була настроєна скептично: якщо досі їй ця тема не давалась, то що за осяяння має раптом відбутись тепер? Але все ж вона вирішила уважно слухати Сергія і робити все, як він скаже. Він же приділив їй свій час, не може ж вона його підвести.
Сергій спершу спробував пояснити, що таке функції і для чого їм графіки, але швидко збагнув, що з цього не буде користі. Тому перейшов до самого механізму розв’язування. Катя уважно запам’ятовувала хід розв’язку.
- Ну от… Наступну задачку спробуй сама.
Катя спробувала. Спершу плуталась, помилялась, але Сергій підказував… і зрештою все вийшло.
- Я зрозуміла! – зраділа Катя. – Просто треба було, щоб хтось поспостерігав за мною і вчасно сказав, де я роблю помилки!
Сергій, що вже зрадів був, подумавши, що Катя зрозуміла тему, передумав радіти.
- Цілком можливо, - тим не менш погодився.
Довелось розв’язати ще кілька завдань, щоб Сергій остаточно переконався: тепер Катя впорається. Сама ж дівчина була на сьомому небі від щастя.
- Я здам! Я здам! Я здам усі тестування! – і додала несподівано: - Особливо, якщо функцій там не буде.
- Тобто, ти хочеш сказати…
- …Що тепер я впевнена в собі на більше відсотків, ніж досі.
- Радий був допомогти!
Але Сергій, хоч і усміхався, все ж відчув легкий сум. Він свою місію виконав, тепер може іти… а йти не хочеться.
- Може, зробимо перерву й перекусимо? – запропонувала Катя.
- Можна, - зрадів хлопець.
- Тоді я піду в кухню, розвідаю, що там є їстівного, - Катя рішуче закрила ноут і відсунула його подалі, звільнивши трохи місця на столі.
В повітрі запахло романтикою. Але Катя пішла до кухні, і майже відразу звідти долинуло Настине обурене: «Я щойно весь посуд перемила! …мені ваші перекуски!..» Увесь романтичний дух відразу випарувався.
«Це не побачення! – нагадав сам собі Сергій. – Просто дружній візит! Губу не розкочуй, друже!»
Скоро Катя повернулась в кімнату, і стало видно, що від суперечки з Настею її добрий настрій не постраждав.
- Я поставила чайник, - доповіла вона. – Будеш чай?
- Буду.
- До чаю навіть печиво є…
- Кипить! – гукнула Настя з кухні.
Сергій трохи пошкодував, що електричні чайники нагрівають воду так швидко.
- Зачекай тут, - Катя бадьоро випорхнула з кімнати.
Так наче Сергій кудись подінеться. Втече, поки вона чай готує…
Скоро Катя принесла чай. Сергій здивувався, побачивши, який спосіб для цього вона придумала. Чашки з гарячим напоєм на маленьких блюдечках, а стоять вони… на широкому й пласкому круглому блюді. Замість підносу – оригінально. Такої сервісної винахідливості Сергій навіть ніде в інтернеті не бачив.
Катя ступала з цією конструкцією обережно, боячись щось вронити. Сергій ледве не кинувся допомагати, однак уже знав, що так є ризик зробити гірше.
- Допомогти? – лише спитав.
- Не треба, я сама… - Катя поставила блюдо на стіл і обтерла руки, ніби від бруду. – Знаєш, колись мені доводилось рухатись із м’ячем на плечі і при цьому його не впустити.
- Вдавалось?
- Чесно? Не завжди. Але дві чашки чаю після такого – дрібниці!.. Сідай. Я зараз принесу печиво.
За хвилину вони насолоджувались приємним напоєм.
-Знаєш, - наважився Сергій, - я думаю, після школи… ну, перед тестуваннями… можна було б кудись разом сходити…
- Ага. Я теж про це думала…
Розмову перервала поява Насті. Дівчина скосила очі на сестру, на гостя… Захихотіла:
- Цікава у вас алгебра…
- У нас перерва! – Катя враз стала суворою. – Чай доп’ємо і продовжимо!
- Ну звісно!
Катя мовчки сердилась: ну навіщо Настя все псує? От так конче необхідно пхати всюди свого носа? і язика теж?.. Незручно перед Сергієм; але водночас: вона ж не прожене з дому сестру.
Сергій же знову втішав себе тим, що це не побачення…
- Подивимось після чаю, - це вже Катя звернулась до хлопця, - чи я не забула, як розв’язуються ті функції.
Подивилась на Настю, однак та вже займалась своїми справами у своїх речах.
Віднісши порожній посуд до кухні, Катя знову відкрила ноутбук. І була дуже рада, що не забула вивчений хід розв’язку.
Додому Сергій вертався гордий і щасливий. Гордий, бо таки реально допоміг Каті. А щасливий, бо вже передчував прогулянку з Катею у парку.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!