Як кохають привиди

Ох люба Марі, 

Погоджуюсь з Вами, що час–

Це вода, що ллється крізь пальці.

І, як не дивно, та нам з Вами вже восьмий десяток.

Та тільки Ви вже в поважному віці, мені от і досі сімнадцять..

Але як незмінна личина моя,

Так і незламні мої почуття.

Я знаю, Вам лячно вмирати, 

І хоч Ви й не тямите досі, але тут на Вас хоча б чекатиму я. 

Подумайте, люба, чи страшно було дивитись, як гучно плаче кохана?

А розуміти, що ти не зможеш її врятувати?

Але я більше не плачу, вже не кричу,

Тепер я маю надію, маю мету.

Я Вас, моя люба, на інший бік проведу.