У медогонки звук натужний

У медогонки звук натужний,-

Гуде, скрипить...

Світ ремесла став осоружним,-

Гріхом гніти́ть...

Гріх жадний позбирав надбання

З потів чола,

І в повні пригоршні кохання

Чужі тіла

Під РАЄМ грішні ждуть забутих, -

Тих хто не встиг...

Ніхто не згадує одбутих

Святих сліпих...

Та все ж хтось хоче зрозуміти

Здобутків фальш

І зможе в Творчості злетіти

Ввись щонайдальш

Душею прорости в природу, -

асфальт забуть,

Занурившись в огонь і воду,-

Себе збагнуть!

Хтось хоче волі чути звуки,

З кормиг втекти...

І взявши кволу віру в руки

До щастя йти

Із причілкового віконця

Між яблунь віт

Такий в ранковім світлі сонця

Свій створить світ!!!

У ньому, в зоряних множинах,

Любов сердець...

Й оскомність спілої ожини

П’є жеребець

Такому викликом дорога....

І тет-на-тет

Він вміє розмовляти з Богом,-

Бо він Поет!

В душі Поета колос жита,

Волошки цвіт

І крила виросли летіти

У щирий світ!!!

Душа не блудить в катакомбах -

Йде по межі

Штовхає в звуженостях тромбів

Мрій міражі

У росах вранішніх збирає

Слів справжню суть...

А що до раю?.. Вічне знає -

Не всіх там ждуть!!!

В. Самотар 15.8.2023