Електронні книги / #і (41)

Піти самому, або воронок,

Боятись далі, чи зробити з честю крок.

Якщо ти скажеш — я даремно. ОК.

У кожного свій шлях і свій котілок.

Я не герой і не є зразок,

Бо вихід там або тут — вінок.

Тут Саня, Льоха і отой тіпок

Сидять на жопі рівно, наче тягнуть строк.

Вітер шумить, повіває.

Йде листопад понад краєм.

Вітер подув, полетіло

Листя пожовкле, змарніле.

Дощ моросить спозаранку.

Видно калюжі на г"анку.

Вітер листки обриває,

В купи побляклі зганяє.

Ромчик зітхнув, кривить рота.

В школу іти неохота.

Краще б лежати у ліжку,

Зовсім не бачити книжку,

А в інтернеті сидіти.

Люблять там бавитись діти.

Вітер в дворі розігрався.

Ромчик до школи попхався.

Щоб мати розум, як в тата,

Треба знання здобувати,

А не дивитись, як вітер

Ніжно розчісує квіти.

Сльози утратили віру у плинне...

Кричати без слів - так уміє не кожен.

Пити забаву - немовби кліше.

Але найстрашніше - не лізти на ро́жен -

Плакать без сліз, як розтане живе.

Порожня душа мов леткі пустоцвіти -

Глянеш і схоже, що тане вгорі,

Там де вітри колисають завіти,

В яких і самотні, але не одні...

Зриваються думи, де сиплються ночі.

Прірва породжує сонце-лучі.

Одні лише риси, та й ті не охочі

Знати овали на тихо-плечі.

Неправда впадає у чисті глибини.

Сонно несеться у вир океан.

Кричати без слів - не найважчі години,

Плакать без сліз - то поло́вництво манн...

29.08.2023

І час летить, мов крилата ракета

І свічка, що довго пала , поступово згаса.

І вічно яскраві ці очі магнітні

Темніють, лиш смуток у нім залиша

Печаль і сум в душі поневолі

Застелають доріжку у крихітний сад

Сад, що без квітів й без чарів, гармоній

Сад, що на вічність залишить у снах ..

"Зло" не завжди програвало у битві

А камні підводні "добро" теж несло

І часто бувало, що людина не знала

Куди їй піти, куди шлях її йшов

І свічка згорить у чарівному світі

Земля ,поглинена Сонцем, знищиться вщент

Час і справді річ суперечна

Проте зникне із ним же навколо усе

Плаче небо депресивно,

сумно, тихо, безупинно.

Плаче зранку і вночі,

а приречено сумні 

голі віття як уві сні 

як в кошмарі навесні...

та зимою, що без снігу,

восени з вороним співом,

не танцюють вже від вітру,

бо волосся все облізле

разом з ґрунтом вперемішку

промовляє духом "пізно":

Пізно їсти Седавіт.

Дме легенький вітерець.

А Ганнуся навпростець

Поспішає через поле,

Щоб потрапити до школи.

Ганя ходить в перший клас.

В школі в неї все гаразд.

Там її чекають друзі,

Вчителі і песик Тузик.

Тузик - песик молодий,

Охоронець хоч куди!

Любить він дитячу ласку

І морозиво, й ковбаску.

Ганя має інтернет

І ляльки, й велосипед.

Тільки всі онлайн уроки,-

Каже Ганя,- то морока.

Не буває світла в нас,

Часто "глючить" гугл-клас."

То ж спішить Ганнуся в школу

По стежині через поле.

Знання прекрасне, та болить прозріння

Думки збираю і ладнаю в рать

Всі пережиті піки і падіння

Правдивим словом як у вірш з’єднать?

Шлях по житті не тільки насолода

Буває в цій програмі знати глюк

В добро первинно чисте, як природа

Так часто попадає яд гадюк

З обістя батька, в роки молодії

Хвилююча мене чекала путь

Наївний мрійник я пішов в надії

Що всі шляхи до світлих Сонць ведуть

Я йшов без страху в грізні легіони

І бій законний стверджували ми

Та був підступний ворог міліонний

Я часто опинявсь в шеренгах тьми

Ледва що вивчивши святу присягу

Багнет міняв на золото оків

І розум мій уже торкався фляги

Й оману пив, чим тішив ворогів

Я помилявся , марив, веселився

І пил з великих ликів витирав

Лукавий сотні раз в душі селився

І сотні раз його я виганяв!!!

Між туги й болі віднайшов я Віру

(Без віри є людська душа німа!)

Не сотвори просив Христос кумира

І клявся я в мені його нема!

Гріхи мої десь поряд йшли із злетом

Бог мудро вчив — науку я збагнув

За гріх скарав, бо похрестив Поетом

Я впевнений, що тут він перегнув!

Він дум мені тугі позичив спазми

Над урвищем мене не раз спинив...

Та я молю - в гарячій протоплазмі

Дай Боже вмерти бо в огні я жив!

ВСЕЛЕНСЬКА ТУГА – вічний демон віри

ЇЇ васали серце, голова

Життя мені давно вже Бог відміряв

І вироком його звучать слова:

«Ти всі пройшов свої мераморфози

Вже свічка догоряє воскова

Тобі СВЯТОЮ ПЛАТОЮ ЗА РОЗУМ

ДАРОВАНА ТА ТУГА ВІКОВА!!!»

В. Самотар

21.3.2023

Як пахне в передгроззі глиця

В замлілих снах!

Гуде старезна черепиця

В парних дощах

Зірниці спалюють прозріння

Важких думок

У розпанахане сумління

Веде їх крок

Слова мов виспраглі копиці

Змокріли вщент

Сховавсь намоклий під ялицю

Рим диригент

Душа веселками сповита -

Німе дитя

Без слів спілкується зі світом

Своїм життям

Пірнає в життєдарну зливу

Чарівна мить

І вмиротворений, щасливий

Ти прагнеш жить!

В. Самотар 8.8.2023

У медогонки звук натужний,-

Гуде, скрипить...

Світ ремесла став осоружним,-

Гріхом гніти́ть...

Гріх жадний позбирав надбання

З потів чола,

І в повні пригоршні кохання

Чужі тіла

Під РАЄМ грішні ждуть забутих, -

Тих хто не встиг...

Ніхто не згадує одбутих

Святих сліпих...

Та все ж хтось хоче зрозуміти

Здобутків фальш

І зможе в Творчості злетіти

Ввись щонайдальш

Душею прорости в природу, -

асфальт забуть,

Занурившись в огонь і воду,-

Себе збагнуть!

Хтось хоче волі чути звуки,

З кормиг втекти...

І взявши кволу віру в руки

До щастя йти

Із причілкового віконця

Між яблунь віт

Такий в ранковім світлі сонця

Свій створить світ!!!

У ньому, в зоряних множинах,

Любов сердець...

Й оскомність спілої ожини

П’є жеребець

Такому викликом дорога....

І тет-на-тет

Він вміє розмовляти з Богом,-

Бо він Поет!

В душі Поета колос жита,

Волошки цвіт

І крила виросли летіти

У щирий світ!!!

Душа не блудить в катакомбах -

Йде по межі

Штовхає в звуженостях тромбів

Мрій міражі

У росах вранішніх збирає

Слів справжню суть...

А що до раю?.. Вічне знає -

Не всіх там ждуть!!!

В. Самотар 15.8.2023

В снігах бродила зграя край дороги

Голодні, насьорбалися біди

В очах погас вогонь, тремтіли ноги

Не раз їх обривалися сліди

Стирчали ребра в сірій млі з під шкіри

День що не день – то битва за життя

Слабі сконали. Ще живі в зневірі

Вплели бажання жити у виття

Вернулося ядучими димами

Від скель назад згорьоване виття

Двоногий вбивця зляканий вовками

У вогняне сховався укриття

Вони зібрали всі останні сили

Їх вічний ворог міг би їх спасти

І вовча зграя вверх пішла по схилу

Щоб смерть від себе смертю відвести

Убив різун цей вовченят не мало.

Роко́ваний він був би день назад...

Сьогодні ж ледь живі вони напали

У відповідь їм гар і шерсті чад

Удача, як відомо є примхлива

Знесиленим його їм не здолать

Та вільному і смерть бува красива!

До смерті в битві во́вку не звикать!

Але знайшлись слабі не тілом - духом

(І між людьми не раз такі були)

Чутливі до почухання за вухом,

Вони братів за кістку продали

Злизавши кров своїх дітей з долоні

Достатньо їм було подати знак

Братам услід вони неслись в погоню

Вже не вовки, а кодло посіпак

Відтоді йде презирство по століттях

За тими хто продажний сучий син

Їх псами у моєму кличуть світі

Хто б з них який ошийник не носив!

.............................

(Не прийдеться мені зійти на небо,

Шляхом що йдуть герої із життя

Але я знаю, що пускать не треба

Зрадливу гидь у наше майбуття!)

В. Самотар 16.10.2023