Accidit

Буває так, що дні ,немов на крилах,

Летять, що й ти не спиниш їх!

Та й, доганяючи, на всіх своїх вітрилах,

Ніяк не упіймаєш їх усіх.

Буває, час навіть й не хоче чути

Уклінних - зупинитися благань.

Щоб просто постояти і почути

Той тихий голос, власних поривань.

Здавалося, ще вчора був малеча,

А зараз сам питаєшся - коли?

Коли ж то встигла люта холоднеча

Змінити ніжні весняні вітри?

А відповідь... нічого, тільки тиша

Й відлуння своїх власних запитань.

Весна прийде але вже зовсім інша.

Уже німа - без радісних звучань.

Тай все що буде, воно пройде тихо

І швидко, наче знов кудись спішить.

Не так важливо, радість це, чи лихо -

Усе, немов на крилах, пролетить.