Кохання iз тiста

Коли крокую вулицями мiста

Посеред ночi в пошуку поживи,

Завжди пригадую ляльки iз тiста — 

Тi, що з тобою разом ми лiпили.

Я мрiяв про весiлля i родину,

Машину,  грошi i тебе з собою.

Лишити б тi думки в лиху годину...

Ти поряд, та насправдi — за стiною

Все в тебе ладно, лялька ти iз тiста!

Вiд твого смiху гидко й каламутно,

Душi моїй немає в тiлi мiсця, 

Менi з собою холодно i смутно.

Лише ляльки-потвори iз дитинства

До мене тягнуть перебитi ручки.

Скалiченi тiла — це мить безчинства.

Найбiльший злочин ти, яскрава сучко!

Коли доб'ю свою останню жертву,

Iз щелеп вирву зубки-намистинки,

Подякую за все красунi мертвiй.

Намисто ж подарую половинцi

Тiй, у якої бездоганне тiло,

Блискучi вчинки, надлюдська поряднiсть.

Кохатиму тебе в намистi бiлiм,

Хоча, навряд, побачу твою вдячнiсть.

У сукнi з рiзнобарвного волосся

Дiвчат невинних, що менi корились,

По вулицi гулятимеш ти боса,

Вважаючи, що все тобi наснилось.