Смородина

Смородина

Між світами мчить ріка Смородина.

Міст Калинів – зла й добра кордон.

День і ніч вартує, вічно ходить ним

Триголовий Змій… і так спокон…

Зла Морана в полюванні Сонця там –

Має силу Смерті та Зими.

В темряві лютує з охоронцями,

Тільки вітер в мороці шумить.

Скільки вже чекає ранків в засідці,

І безжально гострить, люта, серп –

Сонце гасить спроби ті відразу всі,

Сходить завжди й світло всім несе.

Тож Морана зірве злість на людові,

Їм підріже із життя нитки.

Але морок не одвічно буде, вір!

Це баланс світів двох отакий…

Ми в молитві до Творця Пресвітлого

Просимо підтримки і тепла –

Зійде ласка Божа хай над світом знов,

А Морана піде, де була.

Гнів її – це прояв неминучості,

Думай, люд… тяжка бо кара ця.

Щоб за дії мори нас не мучили –

Хай їх Змій тримає по місцях.

Мирне сонце щоб над нами сходило,

Розлад-гнів держав не розтинав.

Пам’ятаймо: десь тече Смородина,

І яка у помилок ціна.