Під хмаррям збридлим, знавіснілим

Під хмаррям збридлим, знавіснілим

Зима, незнаюча морозів

Вітри оскомні, запліснілі

Змарнілі мрії, висхлі сльози

Думки мов грифи знахабніли

Старі і зовсім жовтороті

САМІТНЮ душу скрижанілу

У дрантя рвуть під ешафотом

Злетівся сонм пристосуванців

Страхів, гріхів, безвілля спазмів

І у якомусь дикім танці

Зійшлись в услужливім оргазмі

Клювали щастя, дерли горе

Бо їм хотілось би збагнути

Чому бажання йти між зорі

Душі незборній не забути?!

Не зможе сірість зрозуміти

Мрій легкокрилля - підозріле...

Хотіла б духа роздробити

Наге корунувати тіло...

В мені бажати вбить людину!?

Щоб тілу мліти в позолоті?!

Щоб гнити десь посередині

Між генієм і ідіотом?!

Якась жахлива перспектива

Для спадкоємця землеробів!

Не підходяща, не поштива

Така мені не довподоби!

Хай буде все уверх ногами

Безкриллям я не захворію!

І навіть голими руками

Свій вибір захистить зумію!!!

У просторі, у часі плиннім

На судженій мені дорозі

Міжзір’ям йду я по драбині

Величної метаморфози

В. Самотар

5.3.2023