Дружина Лісового Короля

Прийшла біда до нашого села,

Король лісів шука собі дружину.

Він дав селянам час лиш до тепла,

А потім всіх загонить в домовину.

«Віддати заміж дочку коваля!»

Така ухвала сталася на раді.

Дочкою тою правда була я,

Ще й рідним важко заперечить владі.

Ступаю крок до глибини лісів,

Дерева розступаються покірно.

Вітало мене сотні голосів,

Раділо все живе мені безмірно.

Палаців зустрічав магічний блиск,

Вітав мене король в зелених шатах.

Та відчувався лиш шалений тиск,

Була я бранкою в чарівних ґратах.

Палац прекрасний, та мені – тюрма.

Король здавався добрим, я терпіла.

І так проходить не одна зима,

Сім'єю стала вся лісная сила.

Приніс мені про рідних вістку змій.

«Пусти додому на весілля брата»

«Іди, гуляй, дружино, та не смій,

Забуть про мене у полоні свята»

Згадала щастя, вільна на добу.

Згадала доторк першого кохання.

І ось крізь ліс назад за ґрати йду,

Та ліс вже не висловлював вітання.

Зогнив палац, лишилась купа дров.

Зустрів сумний король свою дружину:

«Згадалась до товариша любов?

Тож з ним розділиш, люба, домовину!»