Чорний крук над сірим замком

Чорний крук над замком

Пророкує нам біду.

Після зливи стало парко:

Я до лісу не піду,

Бо в тім чорнім-чорнім лісі

Лихо кублиться ізнов,

Чи валує сніжний ірбіс

Чи то ходить Індигор?

Звір, що у людській подобі,

Чи людина - у звірячій?

А той чорний крук сьогодні

Вже утретє кряче!

Раптом сонце помарніло,

Ніччю день змінився:

Може, викрав хто світило,

Може, з'їла мідяниця?

Ось і втілилось пророцтво,

Шепіт лине всюди:

Як удень зчорніють кросна

Небо вхопить юду,

А чи кров його зрадливу,

Кров все-таки рідна.

Час уже давненько плинув,

Та зрадіє відьма.

Хоч і в нетрях спопелили

За наказом предка,

А проклін не втратив силу,

Має дужу склепку!

Що ж, ходи-но, Індигоре!

Я давно чекаю!

Чи ти привид, чи ти голем,

"Ніч" ця стане краєм!