Відчуй

ти вмієш гарно говорити,

ти розумна, талановита,

і всі навколо бачать твою красу,

таку прекрасну, очевидну,

але сказати ти не можеш,

хоч дуже хочеться тобі:

«Пробач, мені так шкода,

я помилилась», —

цього достатньо було б мені.

Я ніколи зла тобі не бажала

і досі маю ті кляті почуття…

але помітила я ось це:

такі слова даються тобі важко,

і ніби щось стискає горло,

всередині гарчить, обороняє,

не відпускає жодне слово!

Напевно, це все — гордість…

Стій! Хто така я, щоб ТЕБЕ судити?

Невже посміла я…

Так може… гордість не відпускає твоє серце,

а може, не відпускаєш ти її?