Іов

Я у душі, мов Іов серед гною,

сиджу паршивий, у коростах весь.

На себе сам збираюся війною,

і правда це, хоча й брехав я десь.

Колись брехав я, мов отой собака,

що брязка на подвір’ї ланцюгом.

Ця книга скарг складе грубезний том,

вмережаний дрібненько, знак за знаком.

І друзі, ті, яких зумів надбати,

та не зумів затримати, ідуть

від мене геть: мої нудні дебати

із богом - у душі колотять муть

із дна, і всі злостивляться довкола

на мене й господа, який забув мене

своїм добром, а злом не обмине.

Сиджу, душею мертвий, тілом голий.

Акриди лазять по руках, і в голові

вошва кипить. Всі жити мають право,

але не я. Слова тулю криві

і небу кидаю, що може буть не здраво,

та чи мені боятися когось?

Свого злодійника зневажив остаточно.

Нехай він благ колодязь, і пророчих

сказань, і тихо плине мовби Рось-

ріка в одне з сестрицею Сулою.

Мені молитись нікому, бо я -

я - Іов. Наче хряк лежу у гною

й на бога хоркаю, якого ся бояв

у дні, як доля лагідно віталась,

й мене ще не чурались люди.

Які ще там спасуть мене талмуди?

Я клав на них великий палець.

Мов Іов серед гною - я в душі

копаюся нечистими руками

вони болять, вони мені дрижать

од нетерпіння видобути камінь

з болота серця - збудувати в ньому

собі оселю вірну, наче смерть.

Але стопроклята мовчить до мене твердь,

і сльози - очі колють, мов солома...