В агонії

Кров вдарила у вилиці нестерпно,

Мій фокус зору розчиняє барви.

Темніє у потилиці, рятуйте...

Вже мозок із коробки випадає

Смачним желе.

Невже оце кінець? Правду кажуть,

Що смерть приходить неочікувано.

Діаметр судин, мабуть, сатурну досягне,

Свідомість залишає власні очі.

От пульс зника. Ну все, простіть мене,

Я залишаю вас, парує моя шкіра.

Так швидко світ тьмяніє, я лежу

І думаю, що так всього не встигла.

Сказати б, і завіщо мені це?

Приходимо, йдемо, а час іде.

Аж смерть шоковано застигла.

Дурепо, не заважай мені конати!

...

П'ю чай, жую. Так добре й легко,

Лиш трохи перепарилась у лазні.