Ковток Мандрагори

Ковток Мандрагори

Старенні ліси породили чутки , що у наших краях заявився кульгавий безвусий мисливець.

— не сунься в її володіння , сліпа химородниця скрізь розіп'яла тенета. Не милує — згинеш .

В очах каламуть та трутина з народження. Марно , що риси м'якіші небесного льону ,

пов'язана тоєю й тьмою . Відьмує принадними травами й робить отруйною зброю .

— якісь небилиці ,— відкинув завзятець.

— як лихо спіткає — мене ще згадаєш.

П'ятнадцята місячна днина. Ефірна фігура ватажить глухих попелястих хортів.

У гущі смолистих видінь роздобули могуть Мандрагори , яку поховає напій.

— Купайся у сяйві молочного місяця й крові ведмедя,

Даруй підігріте безсмертя із соком , якого зречешся.

Впивайся в подобу людини пожадливим зціленням тіла ,

Тримай пошматовану душу , не кидай в тягуче зневір'я .

Віддай . Наділи. Захисти та Навіки напасть відведи.

По штофах розбіглося зілля, по венах наповнились ріки,

судомним ковтком пронизали кістяк верховіття підшкірні.

За дійством із хащів напружено стежив охмурий хлопчина

здригнувшись від болю , змінився в обличчі : « О боже , озвися !

Допоки мене роз'їдатимуть муки триклятих дублетів ?

Поцуплю це зілля ! Фортуна, всміхнися натурі упертій ».

І щойно вона розчинилась в обіймах осіннього лісу,

забрав з підвіконня поживу й стежками прожогом понісся.

Отямився біля дубів ,осушив все й на землю улігся ,

ломота розвіялась десь над гілками й відправилась в місто.

« Як довго страждав у самотніх мандрівках, спочинку не бачив ,

а зараз у маках ловлю промінці та ... » — замовкнув у сплячих.

| Безсмерття не буде і час не лікує |

10.01.2024