Степан

Сумніви ранять сумління,

Досвід звивається зміями.

В грудях сичить божевілля —

Прагне, щоб зрікся я імені.

Втратити людську подобу,

Імпульсам темним піддатись,

Кров’ю впиватись, до скону

Слабших істот убивати.

Виродком став я відьомським,

Сутність кривава — мій батько.

Пекла зродилось потомство —

Вмить сколихнулось все раптом.

Мешкаю серед двоногих,

Що називав колись друзями.

Прагнув від них допомоги,

Зараз зробив би їх трупами.

Вигляд у мене звичайний,

Майже людський серед інших.

Сповнені очі злим чаром —

Сяють багаттям предвічним.

Шкіра бліда, худорлявий,

Сила незмірна в клітинах.

В чорному я виділявся —

Виродок, а не дитина.

Учні, на жаль, не прийняли,

Старші глумились із класом.

Досить! Вони вже дістали!

Хочу їх всіх покусати!

Мама учила прощати,

Кров заміняла харчами.

Монстр чи людина — ким стати?

Ким мене хочете бачити…

(Січень 2024 р.)