Бранець

Холодно і темно, наче йду крізь терни.

Рухаюся тихо, майже непомітно...

Тіло має кільця — ідеальний вбивця,

Бо кусаю швидко: муки безрозмірні.

Прагну не вбивати — виживати. Ґрати

Взяли й ув'язнили геть не ту істоту.

Сутність не зміїна, та хіба повірять

Ті, що посилають дяку Богу-чорту.

Я б ніколи вимір не створив, де витвір

Був такий як я — безглуздо безпорадний.

Чуєте! Для чого? Йдіть ви всі до чорта,

Низько поклоніться, щоб вам ще порадив.

Руки відібрали, образ сплюндрували,

Душу залишили в тілі безталаннім.

В плоті того змія, без святого німба

З перебитим носом, ротом, оком рваним.

Дух людський у масці змія потраплянця.

Маю гострі ікла, що отрути повні,

Та кусаю зрідка. Рветься з плоті клітка —

Підіймають вгору мавпи людські брови.

Бійтеся, двоногі, дідьки однорогі,

Я іду на ви! Візьму за зябра простір...

Хвіст вмочу в чорнило, хай зростають крила

Й полечу драконом з віршами за обрій.

(Січень 2024 р.)