ну а що далі?

ну а що далі? смерть, блукання

скажений біг неублаганних літ

чи може доля, впертість і пізнання,

тужливий поголос всіх прожитих років

як схочеш ти присісти для починку

й оглянути нарешті цілий світ

життя не дасть для цього ні хвилини

лиш млявий погляд з-під завмерлих вік

та смерть - не те що й дуже страшно

життя страшніше смерті - парадокс

де міг ти без турбот пізнати всесвіт

там ти тікав подалі від загроз

де пахне квітами садок, як у едемі,

зів'януть можуть пахощі густі

де поржавіли сплави на розкішній діадемі

там і сапфіри можуть рясно розцвісти

де хилить всесвіт до кінця годинник

там північ вироком лунатиме страшним

чи де в самотності присів рибалка сивий

там вітер шелесне життям новим

чи то там сонце зійде, чи помре,

чи тільки зблисне місяця відбитком

там захлинеться від туги поет

полишивши свій світ самотнім криком

від сотні незаписаних віршів

або мільйону не розказаних думок

їх не перелічити, як сузірь

і як незгаслих досі ще зірок

та ось одна згасає потихеньку

і друга, а за нею й всі разом

лише ліхтарник в темряві блукає

керує в морі всесвіту веслом

йому давно не треба мертве світло

бо власне носить завжди під пахвой

хоч світить воно вже занадто блідно

іти з ним легше, ніж з чужой ордой

і хоч все ж хилить до кінця годинник

і північ вироком лунає застрашним:

ця мить вартує того, щоб спинитись