Пригоди Анджеліки і Аделі в країні Енстраґральт

Інша сторона Офріленду. 

Ми пішли в місто, тепер це була головна вулиця імені Фрейї Дрей.

Офріленд, різностороннє місто, тут є райони де багато магазинів, клубів, торгових центрів, як ця вулиця. А є спокійні, старе місто і приватні сектори. Останні мені подобалися більше, я з дитинства звикла до тиші і спокою, атмосфери затишку. Терпіти не можу шум, гамір, скупчення людей. Хоча, як би дивно це не звучало, я буваю на всіх вечірках, на які запросять. 

- А хто та, в честь кого названа ця вулиця? - запитала Делі. 

- Взагалі це одна з найдовших в Офріленді. Фрейя Дрей, одна з засновниць нашого магічного світу, вона та, хто започаткувала портальну магію в наших реальностях, створила закони пересування ними, але померла, коли їй навіть двохсот років не було. Ви ж знаєте, феї живуть довго. 

- Та знаємо, але чому саме ця вулиця? І вона справді викликає захоплення, цей напрям магії входить до найважчих. 

- До першого, то вона сама написала в своєму заповіті, а от щодо другого, то так. Це ж розрив матерії, це ж потрібно пробитися через простір і ще й знати куди потрапиш. Цю магію багато років вивчали і робили кращою для використання, - захоплено розповів Бен, було видно, що йому цікава ця тема.

А хоча кому буде не цікаво, про таке. 

- А є можливість відкрити портал з нашої реальності?

- Бачте тут суцільні протиріччя. Справа в тому, що головна темна чарівниця Аві, з допомогою ще одної, але вона світла, поставили магічний бар'єр, який потрібно відкрити з вашої сторони. Багато магів бились над ним, але так і не змогли відкрити зі сторони самого магічного світу.

Ми не знали про що запитувати і просто мовчали повністю шоковані.

-  Але як можна відкрити портал з реальності, де магії як кіт наплакав.

-  Взагалі ми, як феї можемо пройти. А для того, щоб відкрити, потрібно сильний стихійний викид магії, найкраще вітер.

-  І де його взяти?

Це було риторичне питання, я так сподівалася, що є можливість, але її немає. Що ж Анджелі, чекай коли потрапиш в магічний світ і будь щаслива.

-  Знаєте, але є ще одне правило Аві "не шукай портал, він сам тебе знайде". Одразу скажу, що це метафора.

-  І що вона означає?

-  Кожний розуміє по-своєму.

Зрозуміти для мене це було важко. Шукати, це мається на увазі, відкривати?

-  Це звучить, як не відкривай портал, він сам відкриється, - ми з Аделі здивовано переглянулися, бо сказали це одночасно.

-  Але це звучить занадто дивно.

-  Це неправильно, відкиньте логіку з якою ви про це думали. А поки ви здогадуєтеся, може зайдемо. 

Ми були перед входом торгового центру, а я навіть і не зрозуміла, коли ми підійшли. Вже в ньому, ескалатором піднялися на четвертий поверх, зайшли в один магазин.

Аделі почала переглядати безліч суконь, які тут були. Я взяла одну, вона була не погана, але ціна.

Делі скривилася, подивившись на неї, і сказала:

- Взагалі без смаку і так дорого, - скривилася подруга.

- Вам чимось допомогти? - до нас підійшла дівчина-консультант.

- Ні, ми вже йдемо, - Аделі мило посміхнулася.

- І що це було? Тут все так?

- Спокійно, Холодна Леді. І не зовсім.

- Це виглядало так, наче ми бідні, а ви добрі люди вирішили завести нас в дорогий магазин. І не називай мене так. 

- Вибач, там найчастіше все нормальне.

- Мабуть, не виспалася, от і кидаюся.

- Бен, - телепатично покликала я.

- Що Джелі?

- Нам зараз потрібно непомітно відійти від них.

- Буде зроблено.

- Рент, - тепер я вже покликала Олів'єрента.

- Завести кудись, Аделі.

- Так, в якесь затишне атмосферне кафе, купи їй солодке, вона коли його поїсть стає мила і хороша.

- Холодна Леді буває іншою?

- Так, але зараз рідко.

Ми з Беном відійшли і вони залишилися самі. Перед тим він зробив нас невидимими і Аделі не встигла побачити.

Аделі Фрейлез

А чого я образилися і на що? А Монте його знає, як тут би сказали.

- Мабуть, не виспалася, - сумно посміхнулася.

І справді не побачила, коли Анджелі і Бен пішли, та й коли вона втигла це все організувати, те що це її ідея, я не сумнівалася.

- Йдемо?

- Куди?

- Побачиш.

Ми звернули на іншу вулицю, тут було багато кафе, ресторанів і квіткових магазинів, але ми йшли далі. А квіти мені що, самій купити?

- Не думав, що ти з тих хто хоче, щоб їй дарували квіти, - сказав Лів'є, на те як я сумно подивилася на магазин.

- Я дівчина. Ти зараз, як завжди, знайдеш щось зі змістом. 

Він посміхнувся і запитав. 

- Тобі хоч які? 

- Головне не троянди. А хоча... я весело розсміялася. 

- Що вже, - здивувався. 

- Я просто уявила - Аделардо Фрейлез ця біла троянда як ви, така сама холодна і з шипами, якими відштовхуєте людей, Холодна Леді. Але звичайно, що десь в середині ви не такі і приховуєте свою хорошу сторону. І як? - запитала я. 

- Чудово зіграно, - нарешті він по справжньому посміхнувся. 

І як бачиш ти вже сама собі знайшла. 

- Вчуся в кращих. І нарешті в тебе хоч якісь емоції, а то я вже подумала, що ти хочеш стати Холодним Лордом. 

- Тобто, ти й тоді спеціально так говорила. 

- Не зовсім. Ти йдеш? 

- Звичайно. 

А все-таки цікаво? Він же не зробить, як я казала.  Я завмерла гіпнотизуючи двері, в очікуванні, коли він вийде.

Олів'єрент Фенлерс

- Привіт, Мел! - привітався із моєю знайомою флористкою, яка і була власницею магазину.

- Які люди! Сам Олів'єрент Фенлерс прийшов.

- І я тебе радий бачити, подруго.

Ми обійнялися.

- Як там твій?

- Все добре. Я можу бути спокійна, як добре, що в них той договір. 

- Знаєш, я спочатку з того дивувався. 

- Більшість цоьго не розуміли, але в нас він двосторонній. 

Але ти ж не просто прийшов про життя розпитати. 

- Ні Мел, букет для Холодної Леді.

- О, в когось дівчина з'явилася.

- Ні, але скоро буде.

- Ти знайшов свою стихійну пару. Вітаю!

А хто вона?

- Здогадайся.

- Хтось з обраних. Аделарда Фрейлез, ви ідеальна пара.

- Я знаю. Ще потрібно, щоб і вона це зрозуміла. То що?

- Зараз все буде.

Мел схвильовано пішла вглиб приміщення. В хорошому виборі подруги не сумнівався. З нею ми познайомилися в магічній академії, а насправді і  мало хто знає про флористику. 

- Думаю це підійде, - сказала вона.

Безплатно.

- Начебто я розорюсь від цього, не починай. 

Я все ж таки заплатив.

- Та добре, просто ти ж друг.

- У тебе весь магічний світ можуть бути знайомими, ти ні з кого гроші брати не будеш?

- Ох не починай, ти ж знаєш, що моя основна робота, модельєр, а це просто хоббі.

- Я знаю.

Вона стала найвідомішим модельєром Аві і має замовлення навіть з інших світів, які не відносяться до обєднання.

-  До зустрічі!

- До зустрічі. Все буде добре.

І я добре знав про що вона. Вийшов і за мною двері зачинилися, а сам магазин змінився.

Насправді ми ще не скоро зустрінемося, а може й наступні три роки взагалі не побачимося, але я був радий поговорити з Мел. 

Аделі Фрейлез

- Хризантеми? - здивовано запитала. 

- Що ж Аделі, ці квіти підходять тобі краще, ніж троянди. Ти не вгадала. 

- Це ж мої улюблені. Дякую! - я в знак вдячності обійняла Рента.

Я була щаслива. Згадала мову квітів, що ж, я зрозуміла тебе, Лів'є.

- Але ти там якось довго був.

- Там працює моя найкраща подруга Мелісса Арґон, це її прізвище, коли вже вона розписалася зі своїм хлопцем, але весілля ще не було. А взагалі, ми ще не скоро з нею побачимося. 

- А скільки їй років. 

- Тільки 19, просто їй завжди не подобалося її прізвище і ось таким способом змінила. 

- Ясно. А це ж якийсь відомий рід. 

- Так Арґони одні із засновників Аві. 

- Цікаво. То вони стихійна пара. 

- Так, але там ще дещо є. Ідемо. 

- Звичайно.

Мій настрій піднявся і я радісно йшла із своїми білими, рожевими і жовтими хризантемами. Всього квіток було 11, я перерахувала. Усмішка з мого обличчя ще довго не зникала. 

Ми пішли в кінець вулиці і дійшли до затишного кафе, яке називалося " Shadow light "

- Тіньове світло, дивна назва.

- Може й так, але це завжди було нашим улюбленим, з того часу як я, Джем і Ванесса знайшли його, тут легко заспокоїти магію.

- Цікаво, я не здивуюся, якщо тут теж є твої знайомі з академії.

- Тут і просто є, через те що часто буваю.

Ми підійшли до столика в кінці.

Мені тут сподобалося з перших секунд. Це кафе було дуже затишне і в ньому було спокійно. Ще мені сподобався інтер'єр.

- Привіт, Фенлерс! Тобі, як завжди.

О, а ви Аделі Фрейлез, одна з вибраних. А де ваша подруга, а ви можете дати автограф?

- Лана, спокійно.

- Вибач, я зазвичай нормальна.

- Розумію, моя подруга зараз десь з Бенджаміном Фенлерсом, хоча я більш ніж впевнена, що вони тут. І щодо останнього, це ти серйозно, а то це ж може бути розіграш?

- Дякую за відповідь. А друге, то правда.

- Не звертай увагу, Лана збирає колекцію підписів відомих магів, навіть в минуле літала.

- Було таке.

Але я все ще думала, що це не правда.

- Так, але це потім. Що ти будеш замовляти, Аделі?

- А можна меню?

- О звичайно, тримай.

Декілька хвилин я уважно розглядала, що тут є, але нічого не зрозуміла і сказала. 

- Не розумію я тут нічого, замов будь ласка за мене, Лів'є.

- Аделі те що мені, Лано і ще, - я не почула, що він сказав.

Передав телепатичне повідомлення.

- Зараз принесуть, тут не довго чекати.

- А в магічному світі буває, що десь довго чекати?

- Ну черги існують. І ти що, справді думаєш, що вони тут.

- Більш ніж.

Ми переглянулися і засміялися. Не вистачає Анджелі з її "та в вас навіть фрази однакові"

- Або це як використовуєш мої фрази проти мене.

- І це теж, - погодилася. 

Атмосфера цього місця приносила повний спокій. Мені зовсім не хотілося кудись звідси йти і питати те що хотіла спочатку, нам принесли замовлення. 

- Дякую, - посміхнулася Лані. 

- А можеш підписатися, будь ласка. 

Я просто поставила свій підпис, а вона виглядала дуже радісною. 

Нам принесли зелений чай і чізкейк. 

- Так просто. 

- Не зовсім.

- Так, знаю, там є магічні трави і продукти. 

-  Звичайно. Як тобі тут?

- Чудово, я вперше за довгий час відчуваю себе по-справжньому щасливою. Це відчуття тепла і затишку, я б залишилася тут назавжди. Дякую тобі, Рент. 

- Дякую, що скоротила так моє ім'я. Це місце має особливу магію, тому тут завжди знаходиш спокій. 

Я мовчала, говорити чи ні? 

- А як створюється стихійний зв'язок? 

- Але ж ти все одно не визнала його, ти просто прийняла і все, - подивився на мене. 

- Зараз це немає значення. 

- Що ж, як хочеш. Ти ж лівша? 

- Так, а до чого це? 

- Тому що, зв'язок утворюється навхрест, тому маги вчаться писати двома руками, щоб не плутатися. 

- Зрозуміло. І що далі? 

- Скажеш за мною. 

- Добре. 

- Я дозволяю зв'язку встановитися. 

Срібне світло утворило нитку бескінечності.

-  А що далі стає? 

-  Для тебе нічого не зміниться. 

-  А для тебе, це зможе допомогти? - схвильовано прошепотіла я.

Він знову замовчав, а коли подивився на мене його очі були темно сірі. 

-  Рент, що сталося все ж добре було? 

-  Тільки через це, Холодна Леді? 

-  Скажи мені правду, Олів'єрент, насправді ж я тобі не подобаюся. Ти не знаєш мене, і не забувай хто ти, а хто я.

- Дивна ти, Аделі. Хоча хай буде так, як ти скажеш. Ти ж телець, і тебе не переконаєш, якщо так думаєш, але потім ти все зрозумієш правильно.   

Анджедіка Ланден

- Ти знаєш куди вони можуть піти? - запитала.

- Звичайно.

- А ми можемо потрапити туди само?

- Анджелі, не хоч їх залишати?

- Ні, чому ж? І ми ще довго будемо питаннями говорити?

- Та ні, йдемо.

Звернули в провулок, а з нього перейшли в тиху затишну вуличку.

 - Що це за вулиця, мені тут більше подобається.

- Імені Б'янки Лозерфрант, вона відома зільєварка. Не так давно викладала на Аві, але потім різко зникла. 

- Чому з магами часто стається щось дивне, то зникають, то ще щось. 

- Таке життя. 

Ми прийшли на задній двір якогось кафе. 

  - Нам прийдеться заходити через чорний вхід, але потім побачиш і з іншої сторони. 

Ми підійшли до спочатку зовсім непримітного входу. 

- Ласково прошу в Shadow light, кафе, де можна віднайти спокій, навчитися керувати магією, та й просто, тут чудова атмосфера, - сказав Бен, пропускаючи мене в цей прохід. 

- Так, але знайомство з цим кафе вийшло не найкраще, відчуття, наче ми красти сюди прийшли. 

- Ти це зараз серйозно? 

- Повністю, - ми засміялися і пішли далі. 

Всередині було світло, швидко пройшли і на виході нас зустріла дівчина. 

- Привіт, Лано! Вони тут?

- Привіт, Бен! Привіт, Анджеліко! Ще ні. А можеш підписатися. 

- Звиичайно, а для чого? -  але вона не відповіла.  

- Це добре. Є якісь місця, щоб ми бачили і чули все, а нас ніхто.

- А ти сумніваєшся, пройдіть за мною.

Місце було заховано від сторонніх очей, але це не заважало нам спостерігати за всім, що відбувається.

- Будете щось замовляти?

- Звичайно. Мені як, завжди. Джелі? 

- Можна щось таке, що є тільки в вашому кафе, - відповіла я.

- Добре, ваше замовлення скоро буде.

Зараз ми побачили, як Делі і Рент зайшли в кафе. Починається найцікавіше.

-  Дочекалися.

 - Я ще не бачив Аделі в такому хорошому настрої, -  здивувався Бен.

-  Чесно, я теж. Але це все через хризантеми, її улюблені квіти. Ти навіть не уявляєш скільки сортів в них росте. Люди часто на них дивляться.

-  Можеш показати, аж самому цікаво стало.

Але зараз прийшла Лана, тому розмова з тим відклалася. 

- Ваше замовлення.

-  Дякуємо, Лано.

Запах цього чаю, який мені принесли, cподобався. Навіть просто тепло чашки зігравало і давало спокій. Взагалі, мені це кафе дуже сподобалося, саме цим затишком. 

Подивившись на десерт, я застигла в здивуванні. 

- А що це? 

А я ж бачила, як ти дивно посміхнувся, коли я робила замовлення. 

- Хороше чи погане здивування? 

- Звичайно, що це перше. 

Я передала йому в руки свій телефон. 

- Сфотографуй, будь ласка. 

Бенджамін Фенлерс

Анджеліка справді дивна. Мене вразило те, що їй сподобалося, очікував, що вона навіть їсти не захоче. 

Лана спеціально принесла Бафетрі. Цей торт був незвичної форми, схожий чи то на гору, чи на скелю.

Але Анджелі нічого про це не сказала. Можливо вона бачить ілюзію і на фотографії це стане видно. 

- Але тут темно, Джелі. 

- І що? Так є ж магія. 

- Але

- Ну, будь ласка. 

- Якщо тобі так потрібна та фотографія, то добре. 

Вона щасливо посміхнулася. Це збереглося на фото. 

Анджеліка Ланден

- Дякую! Але що не так. 

- Побачиш. 

- О, а він дуже смачний. 

- Та не може бути, невже Лана нічого з ним не зробила? 

- Може тому що я обрана, - посміхнулася. 

- Анджеліко, Бен, ми знаємо, що ви тут, можете не ховатися, - почула я голос Аделі. 

- Тобі теж прислали. 

- Так, що будемо робити. 

- Зайдемо через головний вхід, як всі нормальні люди. 

- А як мій чай. 

- Лана принесе вже туди. 

Йдемо, - він дав мені руку, я встала і ми знову пішли через темний вхід, обійшли і я побачила...

- Це дуже гарно, з цієї сторони. 

- Так. Пішли до них. 

- Делі, нас тут не було - посміхнулася я, вмостившись поруч, Бен сів біля свого брата. 

- Подруго, ти думаєш я в це повірю? От я ні. 

- Добре, я теж. Ви помирились і знову посварилися? - запитально глянула на них з Рентом. 

- Ні, у нас все добре. 

- Я чула. 

Хлопці переглянулися. Телепатія. 

Ми з Аделі просто пили чай, мій мені принесли, але вже інша дівчина.

-  І ми так і будемо мовчати? -  спитала Аделі з сарказмом.

-  Так можете говорити.

-  Я зрозуміла важлива розмова, але ми не повинні чути, я розумію.

-  Делі, не ображайся, але це

-  Це не був сарказм, Рент.

-  Добре, мабуть мені здалося.

-  Але хіба це не так, -  я перейшла на телепатію.

-  Не зовсім.

-  Добре, вдома поговоримо, -  я не звернула увагу, що це було сказано вже вголос, але хлопців відволікло.

-  Ти про реальний чи ти...? -  їхні погляди були наповнені здивуванням.

-  Те що ви подумали, - просто відповіла я.

-  Ясно. Ми можемо йти?

-  А можна ще трохи посидіти.

-  Добре.

Час зупинився. Йти нікуди не хотілося, завмерла, хотілося залишитися назавжди.

Спокій наповнював мене і я зрозуміла, що зможу пройти все, що мені підготує доля. У мене точно все вийде. Я обов'язково повернуся сюди ще, хоча б раз. Аделі виглядала так само. Ми були, наче в трансі, з якого не хотілося виходити.

-  Джелі! -  почула я голос Бена.

-  Щось не так? - підняла погляд на нього.

-  Тут не можна бути занадто довго.

-  Так, можемо вже йти. А я що, заснула?

-  Можна і так сказати.

Ми вийшли, я обернулася, але вивіски за нами вже не було.

-  А куди? - запитала одночасно з Делі. Дивлячись на те, що ніякого кафе за нами не було, та й взагалі ми були вже не там. 

-  Ти про що? -  якось знервовано спитав Рент.

Ми були в кімнаті. Ми були в будинку і так, наче й не виходили з нього. Наші здивовані погляди говорили більше, ніж могли б сказати в голос.

-  Вони від нас щось приховують, -  телепатично прошепотіла це Ада.

-  Так, а ще вони можуть стерти нам пам'ять, потрібно бути обережними.

-  Звичайно.

-  А ні, нічого, не хвилюйтеся. Це був просто сон, -  сказали вже вголос.

І нам передягнутися потрібно.

Сукні сукнями, але вони не практичні.

Ми передягнулися в джинси і футболки. Взуття і зачіски залишилися тими самими, взяли окуляри від сонця і вийшли. Цікаво, куди ми зараз підемо?