Відчай душі

Тихо шепоче вечірній морок

Я у ньому прощаю кожен недолік.

У темряві розчиняються останні слова,

Там більше немає простого тепла.

Тануть на вікнах краплі покою,

Мені було не дуже з тобою.

Бувало знаходила щось святе

Та призма буття твердила своє.

Поганий той відчай, що у душі,

Читає по ранку мені вірші.

Благає смутком своїх протиріч,

Твоє кохання—прострочена річ.

Зникає любов зі світлом зірок

Здоровий глузд мій тихий пророк.

Показує все без рожевих завіс,

В очах моїх він точно не зріс.

Блукаю, гукаю у порожнечу

Сон і книги вважаю за втечу.

Реальність не та, і ти не герой,

Ти жалюгідно зіграв усю роль.