Човен

Вдягає човен міцні вітрила,

Рушає в море, у люті грози.

Регоче море: «Пробач, мій милий,

Тебе глядіти я вже не в змозі.

Вертай до порту, ставай на якір,

Живи в надії, дивись на обрій.

Колись побачиш там світлі знаки —

Все буде добре, все буде добре».

Хитає щоглою човен вперто:

«Ніяк інакше, у хвилях люди.

Забрати маю живих і мертвих,

І будь що буде, і будь що буде».

Лютує море: «Ах ти, мурахо,

Забута дяка, забута шана?»

Карає море, хто мчить без стра́ху

З безодні кликать левіафана.

Не знає човен, що він пропащий,

В примарнім світлі, як в ополонці.

Пітьма глибинна вже шкірить пащу,

Та сходить сонце, та сходить сонце.