(Не)забуте

Казкою неба обірвуться зорі...

Ти вкотре почнеш про незгаслу миттєвість...

Подихом ночі зведеться обман.

Укотре почнеш про даремну чуттєвість,

Аби засвітити осяяння ран,

І тихо напишеш у тому началі...

Стане солодкою змита іржа.

Ти не згадаєш моєї печалі,

Щойно торкнешся липкого пера...

У книзі, дарованій омутом щастя,

Збитій рядками живої зорі,

Ти намалюєш багато напастя:

Менше - до серця і більше - мені.

У місячнім сяйві побілено-сонця

Тільки згадаєш розсипаний мак,

Аби упізнати полишеність мовця,

Аби зрозуміти, що все вже не так...

15.01.2024