А ти люби, люби, люби, люби, люби цей світ до солодкої нестями, люби з такою силою, щоб неможливо було спати зимовими, клятими самотніми ночами.
Кричи, кричи кричи кричи про цю любов до світу, нехай весь люд дізнається про твоє єдине світло.
Шепочи, благаю тільки не мовчи про любов, аби тебе почув твій світ.
Лиш твій крихітний, але єдиний світ заслуговує на всю твою безмежну, неоміряну любов. Світ з світлокарими очима, що на сонці заливаються теплом, і мерехтять небесними зірками яких крім тебе не побачить більше вже ніхто. Твій світ, твоє життя, твоя воля і твої кайдани. Хіба той світ, що заліковує твої сердечні рани не заслуговує на рук твоїх обійми, на уст ніжні поцілунки, душі твоєї спів, кохання дивне, невпевнено тривожне, але рідне?
Люби, люби, люби, люби цей світ ти до нестями, впивайся щастям дарованим тобі святими, і богами. Кричи, молю-благаю , кричи щоб чули люди, як сильно любиш ти свій світ. Аби ніхто, ніщо, нічого і Господи ніколи не змогло вас розлучить. Шелести, як вітер осініми стежками, аби твій світ чув слова любові і більше не лив сльози через ті сердечні рани, що не зміг загоїти вночі холодними руками.
Кохай, кохай, кохай всім серцем, свій криштальноніжний світ. Кохай, і вмри щасливим. Благаю, врятуй свій світ. Світ з зеленими очами, з коханням в серці, з добрими думками. Світ, якого любить навіть смерть із порожнечею у грудях.
Іди, іди іди туди де кличе тебе твій світ, туди, де чути спів німих. Де жінки і діти не знають сліз війни. Біжи, біжи не озерайся, біжи на голос-поводир і падай з ніг у теплі руки твого світу і засинай у них. Хай снится тобі тиша, забудь про крик війни. Настане ранок й знову прийде вибір: твій світ з тобою буде назавжди, тендітний, милий і коханий. Чи спів сирен і крик стражденних, яких не можеш ти знайти. І відповідь одна, цей крик твій власний, той страх, який приховується в серці, страх втратити свій світ, надію, горе. Усе, що робить нас людьми. Довірся світові, довірся долі, вони можуть вас уберегти. Молися Богу, будь-якому котрий тебе чує й захищає. Проси обіймів рук холодних, благай спокою власної душі.
Даруй даруй даруй, їй свій час свої думки і горе. Кричи від болю довгими ночами, молися з відчаєм в очах. Лиш ніколи не відштовхуй ти його від себе. Обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай обіймай, так міцно і страсно, щоб тільки відчули ви стукіт сердець і подихи швидкі, аби це було тільки для вас.
Люби
Кричи
Кохай
Іди
Цілуй
Біжи
Тримай мене в руках своїх
Молися
Обіймай
Засинай
Не бійся
Ми завжди будемо ось тут
Дім №7, 16:30
Юрчик Вікторія
