X
Я з Світланою їхали в таксі. Її рука тримала мою руку. Неможна було не відчути напруження, яке було в неї. Мені і самому було якось не по собі. Проте інтуїція підказувала, що все мало пройти гладко. Тому я посміхнувся моїй супутниці, щоб підбадьорити її.
- Ви в село на відпочинок? – запитав нас таксист.
- Так – сказав я.
- Маємо допомогти на дачі – збрехала Світлана.
- Ото правильно – таксист посміхнувся і повернув руля.
Ми їхали далі мовчки. Не важко було помітити біле ауді, яке висіло в нас на хвості всю дорогу. Я вже здогадався, що то була поліція. Нічого скоро ми для них зникнемо, ніби канемо в лету.
Таксі заїжджає в село. Я пояснюю таксистові до якого нам будинку. Коли авто зупиняється, розплачуюся з водієм. Підходячи до дверей, озираюся і бачу, що біле ауді стоїть за два двори від нашого. Ну нехай постережуть.
***
Поліцейський телефонує по мобільному до свого начальника. Коли відбувається з’єднання, він доповідає:
- Вони зайшли до будинку. Що накажете робити далі?
- Просто пильнуйте за домом. Як тільки буде потрібно заарештовувати я повідомлю.
По завершенню розмови працівник поліції поклав телефон до кишені і пильно почав дивитися на будинок. Його напарник, що сидів поряд, тихо зітхнув.
***
Я знайшов в комоді, приховані мною, днем раніше, фальшиві документи. Поклав їх до кишені джинсів. Світлана запитала в мене:
- Ну і що далі?
- Далі ходімо в он ту кімнату.
Ми пішли туди куди я вказав. В невеличкій спальні вікно виходило на городи. Я відкрив його. Після чого скомандував їй:
- Вилазь ти перша я слідом.
Вона браво вилізла. Я переліз за нею. Ми похапцем підійшли до забору, через який швидко перебралися. Дістав з кишені карту. Ми рухалися швидко. Минув якийсь час і я з Світланою шли польовою дорогою до Чернігова. За годину ми мали бути вже там. Поліція залишилася стерегти пустий будинок.
***
Стемніло. Лейтенанта поліції здивував той факт, що у будинку за яким вони спостерігали, не вмикалося світло. Він поглянув на свого напарника:
- Слухай Костю. Тут певно щось нечисто. Вони що у потемки хакерствують.
- Хтозна, Олегу Івановичу, може щоб не привернути увагу – промовив Костя у відповідь.
- Так працюють тільки крадії. Ходімо перевіримо – наказав Олег Іванович.
- Але ж товариш капітан наказував тільки спостерігати.
- Я і сам знаю, що наказував товариш капітан – лейтенант вийшов з авто і пішов до будинку.
Він та його напарник постукали у двері. Але їм ніхто не відчинив. Тоді Олег Іванович скомандував:
- Обійди будинок. Може побачиш де вони сидять.
Не минуло і хвилини, як напарник повернувся і доповів:
- Товаришу лейтенант, вікно яке виходить на задній двір відкрите. По моєму вони втекли.
- Суки! – крикнув від люті товариш лейтенант. Він розумів, що йому впише Журавльов за такий прокол. Але робити було нічого і тому Олег Іванович набрав своєму начальнику. За дві години той був там. Він вичитував своїх підлеглих:
- І куди можна було дивитися? Де їх тепер шукати?
- Давайте почешемо всі околиці – запропонував лейтенант.
- Ти що думаєш вони будуть в лісі ховатися. Їм потрібно з’єднання інтернет, щоб зробити хакерську атаку. Вони будуть в Чернігові. Передайте орієнтування на них чернігівським патрульним.
- Так точно – відкозиряв лейтенант з напарником.
До них підійшов кінолог з собакою. Журавльов одразу запитав в нього:
- Що там у вас?
- Товаришу капітан. Слід губиться біля польової дороги.
- Я так і думав – капітан поправив свій поліцейський кашкет і пішов до авто. Тут робити було нічого.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!