Я ці верби люблю

Я ці верби люблю. Я сама — ця верба.

Я заплутаюсь в косах трави...

Ці дороги найперші я в світі пройшла

З найдорожчими серцю людьми.

Я люблю ці поля. Я — п’янкий вітерець,

Що ночами колише жита.

Тут молитви до Бога летять навпростець,

Кожна днина — завжди золота.

Я ці зорі люблю. Я сама — ця зоря...

Я розтану у шумі дощів...

Там, де сонця останній покіс догора, -

Херувими співають вночі.

Я люблю ці луги. Я — ромашка в траві,

Я — сльозинка на віях весни.

Тут сміються і плачуть дуби вікові,

І казкові зимують тут сни.

Я люблю цих людей. Я — сама ця любов...

Хоч багато доріг, а проте

Наймиліша з усіх — та, що кожен пройшов,

Що до рідного дому веде.