Квітка папороті
Вона зацвіла на Купала,
Так вперто шукали її...
Та квітка, напевно, не знала
Про мрії нікчемні твої...
Та квітка, напевно, не чула,
Як пахнуть осінні сади,
З метеликом в гай не майнула,
Не бачила танго весни.
Із сонцем вона не кохалась,
Не чула пісень солов’я,
В ранковій росі не купалась —
Так мало дала їй земля!
Осінню сумну колискову
Їй Жовтень старий не співав,
Вона не народиться знову
Весною у розквіті трав.
Вона не почує ніколи
Коханого трепетну річ,
Для неї відміряла доля
Єдину у році лиш ніч.
Ти вперто ту квітку шукаєш
У світі цім, повнім журби...
Ти поки що просто не знаєш,
Чого нам вартують скарби.
А квітка твоя розцвітає,
І мріє пожити ще мить...
А квітка так слізно благає
Її від страждання звільнить...
...Вона зацвіла на Купала,
Так вперто шукали її...
Та квітка, напевно, не знала
Про мрії нікчемні твої...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!