Персефоні

Персефоні

Ох, люба, бідненька сестрице моя!

Як же ти домом зовеш теє пекло?

Гниє в підземеллі краса вся твоя,

І квіти весняні вмирають запекло.

Невже ти забула, як пахне роса?

Як вдвох ми всю ніч про життя говорили?

Забула й наш сміх, Персефоно моя.

Натомість ти темінь п'янку полюбила.

Я знаю, як солодко цар той співає.

Так гарно, що душі тікають із тіл.

А музика арфи невпинно лунає.

І ви їх зганяєте в царство могил.

Невже він посмів життя відібрати?

Його ми знайдемо, ти тільки вернись.

Корону криваву ще можна зірвати,

Розтерти у пил, тож, прошу, поборись.

Молись, Персефоно, за небо і волю.

Не царю, не батьку, собі помолись.

А я допоможу минуть злому болю.

Лишень ти не вниз, а нагору дивись.

Будь ласка, скажи, що я не помилилась.

Що ти полонена, а я мушу прийти.

Скажи, що із долею ти не змирилась.

І що у пітьмі тебе треба знайти.

Нехай навіть відповідь іншою буде.

Я вірю, ця сповідь все ж стане твоя.

І хай хоч весь Всесвіт про мене забуде.

Лиш ти не забудь, Персефоно моя.