Як кохаються письменники

Я побачив її і з першого погляду зрозумів, що вона – саме та, кого я шукав.

Не звинуватьте завчасно в сентиментальності чи фаталізмі: це була виключно справа логіки і давньої звички помічати дрібниці. Бо саме в них – в дрібницях – зазвичай приховані найбільш вагомі складові наших життів.

Вона майже завжди ходила сама, мала тонкі обкусані губи і хвилинами випадала з реальності, дивлячись повз стіни та людський натовп. Достатньо молода, щоб здійснювати необдумані вчинки, і достатньо зріла, щоб розчаруватися в собі та в житті. Раз по раз поправляла волосся, навмисно ховаючи ним насправді симпатичні круглуваті щоки, та вдягалась так, щоб випадково й некричуще підкреслювати жіночну фігуру. Зустрічаючись зі мною поглядом, не відводила очей, а дивилася невідривно, ніби це не я вивчав її, а вона сканувала мене до самої душі, якщо у мене така існує.

От у неї душа існує точно. Вона – немов із помилково ніким ще не написаного роману. Бездонні широко розплющені сірі очі, тонкі подряпані руки, довге волосся кольору темного бурштину. Такі жінки найлегше закохуються в самотніх письменників і кохають найбільш відчайдушно.

Навіть знаючи справжнє ім'я, для себе відразу прозвав Нявкою – до біса банальний образ, зате глибокий, ледве не архетиповий. Щонайменше, він несе якийсь сенс, і цього достатньо. Врешті, я вищий за те, щоб покохати якусь Машу, Настю чи Оксану. А от Нявку можна хоча б спробувати. Головне задавати менше питань і будувати більше романтичних здогадок.

Певно, слід сказати, навіщо мені взагалі знадобилося закохуватися. Річ у тім, що я письменник. На цьому можна було б і зупинитися, та все ж деталізую, оскільки ми, тонкі натури, іноді вважаємо очевидним те, що насправді конче необхідно пояснювати.

Так от: я вирішив написати твір про кохання. Навіть більше, ніж про кохання: про секс з тим, кого палко кохаєш. Подібні темки зараз, знаєте, популярні, а писати про те, чого не пізнав на собі – вважаю дилетантством. Нещодавно кохався з першою зустрічною. Цікавий досвід, та згодом зрозумів: не воно. Шедевру не буде. Потрібні почуття, глибокі, істині – щоб ідеали класики поєднати з відвертістю сучасності. Так і став шукати таку, як Нявка. Хоча ні: став шукати саме її.

По правді, мушу сказати, що все вийшло зовсім не так, як хотів. Навіть подумав було: не напишу про це ані речення, ані одного вшивого слова, ані жалюгідної букви. Занадто вже вийшло неправильно, дико, заплутано, зовсім не літературно. Та все ж пишу, бо здалося, що віднайшов щось важливе. Важливе, може, лиш одному єдиному з моїх читачів. Яких, зізнатися, і так не набагато більше за єдиного, і той один – я сам.

Пишу, та відчуваю себе безруким графоманом: звик спиратися на фактаж, але усвідомлюю, що головним було не сказане, а відчуте. Я відчув її, відчув наскрізь, хоч спочатку здавалось, так і не покохав. І плекаю самонадіяну думку, що зможу передати це відчування. Якщо вдасться хоча б на соту частку відсотка – то, може, не дарма називав себе письменником, сповнюючись самовдоволення від вкладаних в це слово дивностей та таємниць.

Все ж канони диктують, що у оповідань має бути сюжет, критики вимагають структури, а читачі бажають пікантних подробиць. Тому повернімося до Нявки. До неї, врешті, завжди хочеться повертатися.

***

Сюжетна лінія нашого знайомства склалась легко й тривіально. Віддав би перевагу цікавішій зав’язці, якби мав вибір. Кілька раз зустрілися поглядом, познайомилися ніби з непевністю та схвильованістю. На першому побаченні читав їй свої вірші, сидячи в теплі місцевої кав'ярні, а Нявка дивилася отими величезними сірими очима. Вони нагадували мені згустки щільного ранкового туману, який покриває світ поволокою містичності й ірреальності, коли бредеш у млі, поспішаючи кудись спросоння. Все ж не відчував нічого більшого, ніж примітивну радість, що все йде так, як і мало йти.

Потім були повідомлення. Ви не подумайте: жодного банального «як ти?» чи нудотно солодкого «доброго раночку» із нещиро усміхненим емоджі. Ми говорили про те, як влаштовано світ; цитували класиків; ділились описами клаптику неба, помітного із вікон домівки. Нявка звідкись знала сузір’я й повідомивши, що на півночі видно Персея, дзвонила й вимагала розказати їй міф на ніч. Зізнавалась, що любить мій голос. Власне ж бажання полюбити мене поневолило, і я говорив з нею допізна, хоч після робочого дня куди більш, ніж Персеєм, цікавився Морфеєвим царством.

На другому побаченні допізна гуляли київськими вулицями, стоптуючи припорошений снігом асфальт. Нявка підіймала обличчя, натхненно ловлячи останні лютневі сніжинки, а я мерз, нервував і від того майже безперестанно й багатослівно говорив, щоб зайняти себе й зацікавити її. Намагався відстежити кожен рух, щоб вловити зародження кохання, схопитися за нього і не відпускати. Вловлював тільки той же сніг в обличчя.

– Скоро дванадцята, – в якийсь момент констатувала Нявка. Не почув ні невдоволення, ні натяку.

Вирішив, що хай там як із невпійманим коханням, вже час переходити до наступного етапу. Зараз вже навіть жалкую дещо про цю нетерплячку, та якби тоді вчинив інак, не сталось би отакого «зараз».

– Може, до мене? – спитав, відчувши, як вдарилось об ребра серце. Дівчина уважно глянула прямо в очі. Безсумнівно, зчитала всі наміри, і їх віддзеркалення відбилось в її зіницях. Повільно кивнула.

Я викликав таксі, побіжно облаявши високий нічний тариф, а потім… Про те, що сталося потім, слід, як то кажуть, «показувати, а не розказувати». Лиш не подумайте, що роблю це лише для того, щоб зайвий раз спробувати ті відчуття на смак.

***

Прочиняю перед нею двері своєї квартири і пропускаю вперед. Бачу, як обережно окидає поглядом коридор, та не знаходить там нічого незвичайного: брунатні шпалери, шафа із дзеркалом, низький пуф із затертою обшивкою. Допомагаю зняти пальто.

– Дозволиш в душ? Хочу змити втому, – проводить долонями по своїх плечах, ніби скидаючи із них незриму поволоку.

– Сходи без дозволу, – незграбно жартую, даючи їй чистий рушник та халат.

Залишившись в кімнаті наодинці, відчуваю себе загубленим у сюжетній дірі: що зазвичай роблять персонажі любовних історій тоді, коли одне одного не бачать? Певно, одне про одного думають. Знімаю колючий светр, оживляю образ Нявки в уяві. Чи можна те, що я до неї відчуваю, назвати любов’ю? Про любов пишуть інакше. Та про неї ж кажуть, що почуття в кожного може бути особливим. Дякую богові, що без метеликів в животі – вистачить з мене тарганів в голові, що ніяк не заспокояться. Суплюся: паршивий з мене виходить романіст і романтик.

Раптом чую високий зойк. Визираю із кімнати, як був: знявши светр, та не встигнувши одягти щось інше. Нявка стоїть посеред коридору, притримуючи скляну вазу, яку ледве не звалила з полиці. Від ванної тягнеться слід мокрих плям, а одну з босих ніг вона тримає на другій, оберігаючи від холоду плитки. Така смішна, зізнатися, в моєму смугастому халаті, який на майже сягає підлоги.

Вибачається посмішкою й встановлює вазу на місце. Халат випадково сповзає з плеча, відкриваючи тонку кістку ключиці і акуратну родимку поряд. Шкіра вкрита дрібними крапельками води. Дівчина не лякається: поправляє одіж неспішно, не відриваючи від мене погляду. Мені ввижається в цьому якась природна недоторканність й невинна відвертість.

Я не назвав би її шалено сексуальною, не назвав би класично красивою, але господи, вона була особливою, бажаною. Певно, в свої дурні шістнадцять, захоплюючись східною культурою, нарік би її Кіцуне: таємнича, нелюдська, можливо, здатна перекроїти час і простір. Та життя, хоч і не остаточно, та стесало з мене потяг божествити жінок. Вона – моя Нявочка, не більше й не менше. Чуттєва, щира, не до кінця навчена існувати в жорстокому світі. Така, що заслуговує на кохання…

Заправляє за вухо вологе пасмо волосся. Помічаю, що вона змила макіяж, за яким вічно ховала від світу свій реальний образ. Помічаю синці під очима й почервоніння на щоках. Та єдине слово, яке приходить до голови – свіжа. Настільки, що перехоплює подих, що здається: зима та колючий сніг надворі – марення, ілюзія, тоді як хтось здатен так по-весняному квітнути.

Не знаю, що казати, й відводжу погляд, намагаюсь за щось зачепитися, аби не стояти отак безглуздо одне навпроти одного. Я хочу її, і свідомо і інстинктивно, та виявляюсь до жаху безсилим тоді, коли діяти треба не просто рішуче, а й акуратно, ніжно. А взяти її різко, без передмов, видається неправильним.

– Ти не бійся дивитись в мої розтривожені очі, очі – вікна моєї душі. – цитує Нявка, несподівано відмираючи.

Підійшовши, торкається долонею моєї щоки, змушує знов зіткнутися поглядами. Вікна?.. Про це навіть не Симоненко казав першим, та дійсно вікна. А ще пишуть, буває, що в них тонеш. Але в очах Нявки я не тонув. Я в них плив, блукав в тумані невиразних думок і бажань. Блукав і не хотів повертатися.

– А що ховається в твоїх очах, м? – питає, здійнявши до мене лице.

– Бажання. – зізнаюсь, злегка цілую тонкі пальці біля мого обличчя, шукаю краще слово: – пристрасть?

– Бачу, – всміхається, робить крок назустріч, і ще не торкається, та вже відчуваю тепло її тіла зовсім поряд, відділене від мого лише кількома сантиметрами повітря та тканиною халата.

Неспішно проковзаю рукою під тканину, обіймаю за талію. Вона, тепла й м’яка, чуттєво притуляється у відповідь, тягнеться до мене невпевнено, та водночас так затято, ніби вічність спрагла. Торкаюсь її витончених губ своїми, серцебиття на миттєвість завмирає перед тим як набрати шалений ритм. Збуджений від близькості, від можливості володіти, від того, як відчайдушно вона чіпляється обіймами за мою шию, притискаю Нявку уже цілком, даючи відчути своє збудження, і вона не відсторонюється, лиш заплющує очі й штовхається язиком в мої губи. Смілива. Навіть дещо відчайдушна.

Цілую й водночас задкую до кімнати, не відчуваючи, як наштовхуюсь на стіни. Охоплює пристрасть, шалений потяг, який полонить, відсторонює всі думки про високе і залишає лише жагу та захват при погляді на її оголене тіло.

Не помітив, як вона випручалась з халату, але те, що на ній не було й білизни, здалось достобіса правильним, хоч я, зізнатися, й ціню естетику мережив на жіночому тілі. Та всі речі були занадто земними, занадто прозаїчними для неї. Нявка ж була бажана в своїй природності, вишукана в своїй неідеальності, її хотілося саме таку… Її шалено хотілося.

Сплітаємося на ліжку, хаотично вкриваю поцілунками ніжну шкіру, відчуваю трепетні збудливі доторки її рук. І знову: ніби невинно й обережно, та водночас так вправно, ніби була народжена, щоб кохатися. Не хочу опісля називати це сексом: якось вже занадто непоетично, недостатньо для того, що між нами відбулося. Це злиття, спрагле, шалене, абсолютне злиття двох. І хай би там як, ми бажаєм один одного настільки, що весь зовнішній світ для нас не має значення, він має відсторонитись, відвернутись, заплющити очі, щоб не стидатися.

Нявка на мені, голе тіло б’ється о голе тіло, а я знову блукаю в тумані її очей і стискаю в руках пружні стегна, намагаючись змусити її притиснутись щільніше. Хоч це уже й неможливо, бажаю злиття глибшого, ледве не нескінченного. Вона стогнає різко й тонко. Голос чується чомусь десь далеко-далеко, хоч наразі для мене нічого ближчого за неї й немає. Малюю руками химерні візерунки на розпашілій шкірі, безсоромно пестую груди, вивчаю дівоче тіло так, ніби пізнати її – єдина життєва місія. Не помічаю, скільки часу спливає, та внутрішня напруга врешті зростає до максимуму, жорстко скорочуються м’язи, жар блаженства досягає апогею і відступає.

Нявка сповзає вбік, щось шепоче, змазано цілує в скроню. Відкидаюся на подушку. Думки неохоче повертаються, водяними потоками чуттєвих образів струменять на неповороткі камені колишніх суджень, та виявляються не здатними їх сточити. Спостерігаю, не чіпаючи – врешті, розібратися в собі можна й пізніше. В якийсь момент здригаюся, виведений з прострації звучанням власного імені.

– Ти любиш мене? – Нявка питає впевнено і дзвінко. Дивиться в стелю, і, здається, завчасно знає відповідь. Прослідковую за її поглядом, вп’ялююсь в павутину: а ще пишався своєю охайністю. Ретельно відшукую відповідь.

– Я захоплююся тобою, – хриплю. Брехати їй не хочу. Мовчки киває, і я, очікувавши вибуху, несподівано дратуюсь власному розгубленню.

– Хочу написати про тебе. – чи то виправдовуюсь, чи то зізнаю́ся.

Киває знов.

– А навіщо ти пишеш? – питає раптом.

Перевертається на живіт, щоб подивитися на мене прямо, а я прикипаю поглядом до її притиснутих до ліжка грудей. Ніжна шкіра ще лишає на собі відбитки моїх долоней. Неромантично, невчасно, збочено. Це підстава – ставити такі питання, обеззброївши мій розум. Нявка, ніби відчувши, підтягує до себе подушку й вкладається на неї підборіддям. Продовжує:

– Я серйозно. От є пишуть, щоб отримати визнання, є, щоб просто поділитися хоч з кимось. Хтось, лише пишучи, пізнає самого себе, а хтось втікає від реальності у власні світи. Скажеш? Чи питання, може, занадто інтимне?

Занадто інтимне. Нервово пирхаю: тобто те, що ми щойно кохались і тепер розвалилися голими в ліжку, для неї інтимно недостатньо. Та насправді: ніби й так давно та безсоромно роздягнутий, але здається, тільки зараз мене оголюють по-справжньому. Тепер точно йдеться про злиття, а не про статевий акт, і в цьому я виявляюся боягузом.

Слабкодухо задкую від питання. Проблема насправді в тому, що не можу відповісти на нього й собі. Це, зізнатися, якось вже навіть не по-дурному: це взагалі позбавляє сенсу моє існування. Навіщо взагалі говорити про це зараз, чому не розслабитись, не… Дратуюсь, хоч і з самого початку знав, що з нею не буде просто, більш того – саме через це її і обирав.

– Не знаю. Просто. Пишу й пишу собі… Ти не зла? – намагаюсь зіскочити на неї. Глянувши на незворушне дівоче обличчя, розумію, яке безглузде питання поставив. Виправляюсь: – не розчарована?

– Розчарування приходить тільки тоді, коли ти на щось чекаєш, – посміхається майже лагідно і миттєво тушить мій вибух тим, що з чарівливою тактовністю не вказує на уникнення відповіді. – А я, хоч і люблю тебе, не сподівалася на щось у відповідь. Просто завше з-поміж «кохати» та «буть коханою» обирала перше. Я ціную почуття як такі, розумієш? Та й врешті, завжди хотіла дізнатися, як кохаються письменники.

Нявка сміється, а я втуплююсь ошелешено. Як кохаються письменники – і це хто з нас нині кому потрібен, хто чий експеримент?

– І як? – питаю чисто на автоматизмі.

Якщо повірити, що внутрішньо відкритися – це істинне злиття, то тепер вона мене відверто ґвалтує. Взагалі-то, образливо дізнаватися, що жінка поряд затіває щось ще більш дивне та збочене, ніж ти, після того, як шукав кохання виключно заради написання роману. А Нявка знову заливається дзвінким сміхом.

– А не важливо, як. Вони кохаються, а не займаються сексом чи трахають – і цього відчуття достатньо, щоб надати сенсу нашому контакту.

Мені, може, стати має образливо, та дівчина пестить кінчиками пальців і всміхається так, що ображатися стає неможливо, як і загалом мислити раціонально. Раптом згадую прадавні міфи й думаю: вб’є, залоскоче, поглине в темінь. Судомно гладжу по спині, щоб перевірити, чи не торкнусь нутрощів. Трясу головою: реально, навіжений, дожився зі своїми прізвиськами!.. Дівчина не нявка, вона жива, цілком із звичайної плоті. Залишаю руку у неї на спині, погладжуючи, і від того в Нявці прокидається якась вже зовсім звичайна, весела людськість.

– Якщо ці письменники, звичайно, не постмодерністи. Тоді вони їбуть. Причому доволі жорстко.

Ми сміємося, Нявка ховає обличчя у мене на грудях, і я тільки зараз – запізно, невпевнено та ще й під супровід вульгарного жарту – розумію, що закохуюсь.

Вона йде о п’ятій, не сказавши більше жодного слова про те, що між нами сталось; лиш знову зазирнувши своїми величезними очима кудись вглиб моєї сутності. Починаю вірити в те, що душа там таки існує. Якщо ці всі відчуття все-таки не наслідок того, що врешті завершилося занадто довге вимушене утримання.

Лежу, не в змозі заснути і не в змозі знайти жодну пристань для сплутаних думок. До тарганів в голові, здається, таки доєднуються срані метелики в шлунку. Та вони зазвичай супроводжують любов у дівочих романах, а я чоловік, тому це, певно, лиш знак, що дарма зекономив на сніданку.

Чую звук повідомлення, піднімаю телефон. Він висковзує з пальців – отримую екраном по обличчю, лаюсь крізь зуби, і завмираю, вчитуючись в текст.

«А якщо всесвіт нескінченний, якщо існують пов’язані з нашим, але зовсім інші, паралельні йому світи – як думаєш, чи в кожному з них ми зустрілись? Чи вміємо ми в них кохати? Чи можемо перекинути реальність іншою гранню, вивернути її так, щоб кінець став початком? А якщо можем – то чи є в цьому сенс, чи тим новим життям будем жити інші, паралельні ми, а все, що матимем ми теперішні – лиш відгомін почуттів? Хоча знаєш, за почуття я б віддала усе. Навіть за їх відгомін.»

Крапка у завершенні й жодного дурнуватого емоджі. Моя Нявочка. Сподіваюсь, я таки стану хорошим головним героєм власного роману: достатньо дивним й неправильним, щоб викликати цікавість; достатньо ницим, щоб викликати засудження й презирство; та разом з тим таки достатньо людяним, щоб викликати співчуття. А найбільше сподіваюся, що приємний фінал побудую не лише в уяві. І що те, як воно – кохатися – ми дослідимо глибше. Набагато глибше…

***

Р.s. Не має стосунку до реального життя і до того, як кохаються письменники. Не має на меті жодним чином образити всіх, хто називає себе письменником, сповнюючись самовдоволення від вкладаних в це слово дивностей та таємниць. Не прагне стигматизувати постмодерністів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Лилик
23.02.2024 19:31
До частини "Як кохаються письменники"
Спойлер!
Дякую за роботу. Це те чого мені бракувало останні тижні - трішки ніжності і трішки філософії. Утаємничених поглядів, натяку що ще не кінець. Мені подобається і той легкий загадковий образ жінки і образ чоловіка-творця, що вами створені. Подобається, що кожне слово і речення як дотик пера, невагоме та заспокійливе. Чілаут в тексті і в кожному слові. Невидимий магічний ритм. Мабуть та мить, коли твір непомітно знімає втому та породжує думку, змушує рухатись ідею. Набуває тим неймовірно чарівним настроєм, що більш личить зачарованим один одним випадковим коханцям, а не заюзаним життям людям. Сподіваюся в Нявки і в самого письменника все буде добре і усмішка буде для них приємною закономірністю. А вам бажаю ще більше натхнення,🌠
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Антон Ейне
    15.02.2024 11:49
    До частини "Як кохаються письменники"
    Взагалі не збирався читати нічого з еробуму. Не тому, що я ханжа, адже у мене в творах достатньо сексуальних сцен. Просто не люблю таке читати, а коли бачу про істині пари чи щось на кшталт того, в мене кров з очей і нудить. Але вночі під час повітряної тривоги й вибухів побачив повідомлення від Аркушу, й мене зачепило назвою. Я сам зараз працюю над романом про кохання письменників, тож стало дуже цікаво подивитися, що про це пише колега. Отже, поки в чатах писали "балістика на Київ" та "ракети повернули на захід", я читав, як кохаються письменники. І мушу зізнатися, що отримав справжню насолоду. І не від того, як письменники кохалися, а від майстерності авторки у грі словами, настроями та очікуваннями читача. У тому, як продумано побудовані паралелі відчуттів і внутрішнього світу гг. Отримав задоволення від небанальності твору й від того, як цікаво розкрито тему. Задоволення є функцією від очікування. Очікування були невисокі, тож задоволення від цього ще більше. Твір виявився "глибшим. Набагато глибшим". Колись читав, що смертні не люблять читати твори про письменників. Бляха, добре, що я не смертний. Мені сподобалося! Авторці щира подяка за чудову роботу поза межами звичних жанрів! І вітання з перемогою у конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Буке́
    15.02.2024 13:52
    Неймовірно вдячна вам за такий розгорнутий і приємний коментар! ваш відгук виявився глибшим, ніж я очікувала) - от вже потішили письменницьку самозакоханість, пхпх розумію ваше ставлення до читання еротики — насправді, я до останнього думала, що на еробум нічого не напишу через певну антипатію до жанрових кліше Не чула про те, що звичайні читачі про письменників читати не люблять. Завжди любила, і задумуючись про це, скромно судила по собі ) Якщо будете публікувати роман, про який кажете, — з задоволенням почитала б, успіхів вам! ще раз дякую)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Род Велич
    12.02.2024 13:23
    До частини "Як кохаються письменники"
    Написано дійсно таки чудово! Щоправда ГГ мене пів-оповідання бісив своєю самозакоханістю і егоїзмом. Але зрештою він схоже таки отримав те, на що заслуговував, тому в історії навіть вибудувалась деяка мораль :) Дякую, авторе!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Буке́
    12.02.2024 13:42
    До частини "Як кохаються письменники"
    о, дуже дякую!! Ви вірно підмітили і я навіть рада, що це відчутно. Планувала саме мораллю оцей певною мірою романтизоіаний нарциссизм і в результаті нездійсненні очікування плюс певний злам. Дуже приємно, коли сенс відчутний, хоч і не очевидний :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Чічка Червонощічка
    10.02.2024 15:12
    До частини "Як кохаються письменники"
    Той випадок, коли із можливих 5 хочеться поставити 6 Є підозри, що писав про Нявку хтось натхненний словами із чатика "кожен хороший письменник має мати хоча б одну оповідку з мавкою, пхпх" А так успіхів, твір дуже чуттєвий
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Нік Орач
    09.02.2024 23:02
    До частини "Як кохаються письменники"
    Як кохаються редактори Я хочу провести редактурою по твоєму тексту. Хочу вставляти речення між твоїх абзаців. Хочу милуватися твоїми прикметниками. Хочу стискати вирази та тягнути сенси. Хочу проникнути у твій текст і дослідити його зсередини. Хочу смакувати твої метафори і запропонувати тобі зробити те саме. Хочу гратися зі смислами, розтягувати розділи і міняти місцями словосполучення. Хочу дізнатися твою думку про постмодернізм і побачити наскільки ти смілива в літературних експериментах. Я хочу додати свою авторську мову у твою гарячу творчість, настільки сповнену сенсами, що вже тече ними. Я хочу, щоб смак цих сенсів змішався з моєю мовою. Хочу відшукати найважливіше потаємне місце у твоєму тексті та стиснути його обмеженнями, щоби відчути, як б'ється гаряча жилка таланту. Я хочу, щоб водночас ти взяла мій смисл, обхопила його, обплела своєю мовою і дослідила з усіх боків. Щоб ти робила з ним те, що, хочеш та освоювала так глибоко як можеш. Я хочу, щоб ти пройшлася своєю мовою по моїх сенсах і знову повернулися до смислу. Хочу проникнути у твоє творіння з усіх сторін і хочу відчути, як ти приймаєш таку редактуру та отримуєш від неї користь..
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Нік Орач
    15.02.2024 14:29
    Критики не знають, що таке стоп-слова. Одна знайома відома критикиня якось чесно зізналася, що вибрала цю професію, бо любить ображати людей.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Антон Ейне
    15.02.2024 16:15
    На відміну від пост-модерністів, літературні критики просто деруть. Інколи неквапливо, з відтяжечкою, з розстановочкою. Деяким при цьому подобається розіп'яти автора а вже потім віддерти.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Настін Черешня
    08.02.2024 12:20
    До частини "Як кохаються письменники"
    Оце ім'я Нявка, ну як кличка коня, кота чи собаки😁 Текст хороший, хоча для мене місцями заважкий. Письменники народ творчий, по своєму все бачать, але мене так бісить слово Нявка. Не знаю, чому, але мене аж норовить надавати головному герою по губам і думкам за це ім'я. Я розумію, що це гарно, поетично, але...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Буке́
    08.02.2024 13:59
    До частини "Як кохаються письменники"
    Взагалі в ''Нявку'' закладалося не виключно позитивно-натхненне, тому що це також певної мірою про закохування в самостворений поетичний образ, а не в людину (що особисто для мене доволі спірна штука) тому це називання Нявкою - також частина образу самого гг, який однозначно не позитивний ідеал закоханого)) а як то кажуть, бісить - значить, викликає емоції, хех Та оскільки твір від імені гг, а його особисте сприймання якраз максимально художньо-поетичне, то важко та й недоречно було від його імені вказувати на те що з називанням ''Нявка'' шось не те тому щиро дякую за те, що висловили своє бачення )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Серпень
    07.02.2024 21:21
    До частини "Як кохаються письменники"
    Дуже мило, романтично і чуттєво. А ще поетично і витончено. Дякую, отримала насолоду, читаючи цей твір. Успіхів на конкурсі!!!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ольга Василенко
    07.02.2024 09:31
    До частини "Як кохаються письменники"
    Добровільно вступаю в спільноту "Заздрість" ))). Дуже сподобалось. Красиво і витончено, саме так я мрію навчитись писати. Також вважаю, що текст гідний перемоги, тож бажаю успіху.🍀
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Аля Кобза
    06.02.2024 02:16
    До частини "Як кохаються письменники"
    Ну що ж) Такі тексти викликають у мене злість, бо я заздрю тому, як автори вміють складати слова докупи. Хай це буде для вас компліментом) Думаю, цей текст гідний перемоги, бо він дійсно чудовий
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Zaretska
    05.02.2024 11:03
    До частини "Як кохаються письменники"
    Гра слів на межі солодкого і брутального.. Метелики з тараканами, хотілося це поєднати і не вдавалось, у вашому творі вийшло гармонійно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Буке́
    05.02.2024 16:50
    До частини "Як кохаються письменники"
    дякую, що відмітили! поєднання різних настроїв було певного роду викликом собі, і радує, що гармонійно сприймається
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    04.02.2024 14:20
    До частини "Як кохаються письменники"
    Гарне оповідання. Реалістичне і водночас романтичне. І нотки еротики, і дещиця іронії доречні як вдало підібрані приправи до вишуканої страви.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше