Буденність

Мистецтво лишає рани на тілі,

Згори все здається однаково сірим.

Навколо цвіте байдужість і втома,

Облиш ми майже з тобою знайомі.

У парку квітнуть віти бузку.

Ти йдеш на зустріч новому дню.

В тобі лишається крапля буття,

Там ти і я, і наше життя.

Вокзал минаєш в останню чергу,

Водій в таксі чекає на решту.

Навколо люди сонні й злі,

Ось так минають похмурі дні.

Довкола калюжі і запах бензину,

Дорогою мати говорить - Сину.

Я їх минаю майже байдуже,

А в серці стиха лунає -Друже.

Хтось на війну, а я на дебати,

Не знаю хто вирішить перемагати.

У мене битва зовсім інакша,

Я і поезія. Віра чи правда.

Скидається все на драму дешеву,

Хто замовляв номер готелю.

Навіть там, за товстими дверима,

Не можу втекти від своєї рими.

Може, не варто тікати і битись ?

Вірші мають колись народитись.

Вони ніби діти, що потребують уваги,

Кожна поезія чекає поета і слави.