Мамина рима

Я віночок сплету з сотень рим, з сотень слів

І назву його віршем, і дам йому душу.

Я сплету його так, як ніхто ще не плів,

Віршик жити, кохати і мріяти змушу.

Сотні тем, сотні доль — я придумую їх.

Це неважко, бо серце не хоче мовчати.

Серед слів неземних, серед квітів моїх

Не знайдете одного-єдиного: «мати».

Всоте рими крилаті ловлю по світах,

Та безбарвно-сухі у букетиках квіти.

Я запитую в Музи: «Чому, рідна, так?

Я ж без мами ніхто в цьому грішному світі!

Так багато на серці палких почуттів,

Їх складаю у вірші. Та все чомусь всує…»

«Все тому, - каже Муза, - що в світі усім

Слів подяки для мами, на жаль, не існує…»

Як я мрію про те, щоб спіймати її —

Досконалу, співзвучну, єдину і щиру

Серед сотень віршів, серед тисячі слів

Найріднішу для серденька — мамину риму.