ГОЛІ

Дорога кіптюжить. А промені бігають голі

Навшпиньки круг неї: підгледіти б, та не злякати.

Путь ниткою ниже перлини – людські ембріони.

Між пилом і небом їм викує душу в зарплату.

Шлях битий – солоний. Проміння дитинно наївне.

Зачатки людей проростають, як сонях з насіння.

Агов! Звідкиля ви? Гірчить у перлинках калинно.

Валізки, наплічники, сумки – усе з України.

Терпкі горошинки. В них пам’ять кривавої барви.

В них хтось на нулі. Замість дому – в них нуль за плечима.

Мольфарка-дорога кружечки нанизує справно

І спереду нуль виставляє оклично й значимо.

Увесь горизонт круг планети змикається колом.

Чи знайдено точку початків, продовжень, пристанищ?

Проміння, ти думало, ти лиш у світі цім голе?

А голі – всі зігнані з доль, із майбутнього, з капищ…