Проклята любов
кривавими плямами плакало сонце,
тужило,
німіло,
боліло.
сльозами змивались кордони світів.
*АйзАк марив Нею, чи сон це?
закоханим вітром летів.
та серце *МанІси таїло образу,
стискалось,
ховалось,
стидалось,
закрилось холодним дощем.
скрижаніла любов до відрази,
їй би ненависті ще.
їй би помсти чоловікам,
бо згубили,
розбили,
збезчестили крила,
порвали грудей наготу.
тіло – чорної магії храм.
полюбив Айзак-бог, та не ту…
закоханим дурнем вчувався Айзак,
безсилим,
безкрилим,
зболілим.
Маніси краса звивалась в думках,
труїла собою, мов темний миш'як,
маніячна омана, їдуча й різка.
він прагнув ту відьму, проклятий ніби, -
так сильно,
невільно,
могильно,
що впала стіна між злом і добром,
світло і тінь загнала до Лімбу,
та байдуже Їй: почуття, наче хром.
Маніса ще більше зринала в пітьму -
безжальну,
безкарну,
примарну -
і маріонеткою правила Ним,
щоб любові табу стікало під мур,
щоб кожен живий став ніким...
*Айзак – бог світла, що живе на небесах, розділених стіною зі світом людей.
*Маніса – земна відьма, яка стала лихою після неприємних життєвих обставин.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.