Електронні книги / #світло (132)

За думкою плететься інша думка,

Думками напхана ребриста сумка,

Яка служила тільки для ідей,

Частина організму і трофей.

Щось сталось, зміна у сюжеті,

Нестача цінних помислів в бюджеті.

Забулась назва знаної алеї,

Думки сточили всі боки ідеї.

Самий розумний може помилятись,

Тут головне у тому, щоб не здатись.

Завжди накриє хмара із думок,

Якщо натвориш сотню помилок.

За думкою плететься інша думка,

Думками напхана ребриста сумка.

Може знайдеться місце для алеї,

Що уособлює в собі ідеї?

Думками ситий точно ти не будеш,

В думках потонеш чи загрузнеш

Нехай вони згорять в Помпеї,

Дорогу світлому - ідеї!

Я думав — все знайоме у житті,

І серце вже не вибухне вогнем.

Та ти прийшла — немов проміння втоми,

І знову закрутилася земля.

В очах твоїх таїться океан,

В усмішці — сонця лагідний світанок.

Я дивом цим здивований і п'яний,

І не шукаю жодних більше скарбів.

Хай роки залишать тихий слід,

І срібло сивини торкає чола, —

Та ти такий даруєш ясний світ,

Що юність повернулась, ніби вчора.

Не чекай поки пройде буря,

Якщо можеш - танцюй під дощем,

У буревії з подій похмурих,

Можна вижити вкрившись із мрій плащем.

Нехай здається життя зупинилось,

Думки голосять - перечекай!

Ми чекаємо допоки час наш прийде,

А він лише йде - пам'ятай.

Ми ховаємо власне світло,

У спогадах теплих шухляд,

Чекаємо, щоб весна розквітла,

Світлі дні повернулись назад.

Не чекай забаганок долі,

Ти сам щастя свого кравець,

І нехай не усе під силу,

Плащ із мрій - твій світла краєць.

Навколо вирує негода,

Не завжди за вікном світлі дні,

Затягнулась лиха погода,

Але ти намагайся, живи!

Не чекай допоки вщухне буря,

Хоч за нею і сонце - знай!

Не давай шансу днями похмурим,

У життєвому вальсі кружляй.

Не проси в Бога легкого життя,

Проси сили справлятись з важким,

У вирі вихорів не простого буття,

Часом хочеться побути малим.

Усе більше людей йде від нас,

Усе більше, тому що війна,

Важко тишу в душі віднайти,

Й ми забуваємо цінність спокійного дня.

Де є віра - відступить страх,

Де є людяність - є й добро,

У твоїх добрих справах, й чистих думках,

І від світла ховається зло.

Не проси легкого життя,

Проси сили справлятись з важким,

Поміж безліччі випробувань,

Так гартується світло і зникає тінь.

Так легко бути поруч у цей час,

У шумі слів, усмішок без упину.

Коли думки, мов павутиння, в нас,

І площі сплять без снів в нічну годину.

Так просто каву пити на зорі,

Сміятись легко, не торкатись болю.

Та хто лишиться, як в німій порі

Тягар мовчання ляже на долоню?

Так легко руку дати в ясний день,

Коли життя — спокійне, наче море.

Та хто обійме в час твоїх падінь,

Коли душа стає прозоро-пильна?

Не кожен поруч вміє серцем чути,

Не кожен світлом у пітьмі палає.

Лиш той, хто в снах твоїх знаходить суть,

Чиє мовчання струнами співає.

Ці люди — наче полум’я святе,

Не для хвилинних зустрічей даровані.

Вони — причал, коли гримить гроза,

Де щирі слова завжди дозволені.

Не ті, хто поруч лиш на мить одну,

А з ким життя хотілось би пройти.

Хто не словами кличе в глибину,

А поглядом дарує крила — щоб злетіти.

Ти повертаєшся у рідний дім,

Де все так легко, просто, й зрозуміло,

Там де нема страху і метушні,

І ти по-справжньому живеш, розправив крила.

Тут сонце здається привітніше світить,

Трава зеленіша і неба блакить!

Лиш тут особливо відчується тиша,

І квітів незвично яскравий цвіт.

І ранки в місцях цих завжди особливі,

Це співи пташок, й світанкова зоря,

Здається лиш тут повертаються сили,

Знаходяться сенси й жага до життя.

Нехай у будівлі тій різні подоби,

Й на мапі країни різняться місця,

Але тут спокійно, й завжди довподоби,

І здається не має щастю кінця.

Там де рідний дім - там дитинство і мрії,

Там спогади світлі щасливих років,

І завжди наповнені вітром вітрила,

Трава зеленіша і неба безкрайого сила.

Я схиляю до долу очі,

Зупинючись на півкроці.

Забагато то чи замало –

Все твоє і на твому боці.

Ти такого і не чекаєш,

І без того живеш чудово.

Каюсь, навіть, чи сперечаюсь:

Все відверта моя розмова.

Підіймаю я с долу погляд,

Мій, брудний та ще більш відвертий.

А навпроти невпинний догляд,

А навпроти лиш совість вперта.

Твій новий день прийде різнобарв'ям, забуде тінь.

І вирветься світло на волю, де далечінь тепла.

Небо мовчало... Сходинка? Ні, величезний камінь:)

...Ніч підсумує вранці, чому імла пішла.

За крапками зірок не безодні... Гарні цілющі сни.

Початок там, де розтануть сліди, де звуків нема.

В мовчанні неба візерунок твоєї нової весни...

Зберігаються таємниці, захід сонця полум'ям обійма...

Твій новий день прийде світлом надії... Забуде тінь.

Висохнуть сльози, стануть росами навесні.

Колись пригадаєш моменти тих сновидінь,

І, мабуть, зрозумієш, чому зорепади рясні...

І десь під долонею відчуєш землі тепло,

Небо веселкою світло мрій відтворить,

Весь світ прокинеться, переможе добро,

Та усмішка осяє весь Всесвіт в цю мить.

~2022~

Присвячується В...

Моє Чисте Сонце, нехай небо береже Твій Світ!

Нехай джерела відкриттів стануть твоєю силою.

Нехай твоя доброта буде істиною для інших... Ти — самоцвіт!

Нехай Любов у кожному вдиху малює тебе Людиною Щасливою!

Я бажаю тобі простори відкритих доріг,

Повноти фарб життя та весь світ на долоні.

Щоб в очах твоїх грів вічності вогник, беріг,

Допомагаючи душам, що заблукали, дізнатися про світ гармонії...

...Дякую, що ТИ є в цьому житті... що даруєш мені

Своє дивовижне Світло, свій чарівний світогляд!

Я бажаю від щирого серця удачі та нових перемог тобі!

Попри все, моє серденько, я завжди буду поряд!

У таємничих сутінках душі

Мовчазним криком розтікаються дві тіні...

Якого... ми потрапили у міражі

Самих себе, було ж багато рішень в блуканні?!

Згораємо пронизані світлом напівсну...

Інше Сонце рве душу на частини...

Тернові відблиски очей приваблюють весну,

Кругами пекла вирують пристрасті-лавини...

Дверима Задзеркалля минулих літ

Вирує серпантин доріг... крізь час падіння...

Крилатим відблиском прокидається світанок... Новий світ?

Інше Сонце крізь мене — гріх чи спасіння?

~2016~

Ввімкнули світло! Лялька заводна

Біжить до магазину швидко-швидко.

Купує хліб і трішечки вина,

В блекаут треба берегти готівку.

Вже миє посуд, поки є вода,

Вмикає пралку та готує їсти,

Фільтрує воду, чиста щоб була.

Не має часу навіть щоб присісти.

Забігла в душ, тепер вона в порядку.

Поставила у пічку пишне тісто.

Ще ж телефон, ліхтарик на зарядку!

Неначе встигла. Як і ціле місто.

Зробила справи. Світла вже нема…

В думки занурилась і біль стискає серце.

Чому я тут? І скільки ж ще війна?

О, Господи, за що країні все це?

Летять ракети, гинуть там і тут

Найкращі з нас, жінки, старенькі, діти.

І все по колу, наче глухий кут,

Цей біль нам вже нікуди не подіти…

Далеко десь степи та рідний дім.

Понівечений, спалений війною.

Й розбиті вікна. Холод лютих зим

Гуляє там із клятою ордою…

Нема житла… Та є лише одна

Надія. Світла віра у майбутнє:

Ми переможемо. Закінчиться війна,

Любов ввійде в серця натомість люті.

З'явилось світло. Вечір на поріг.

Ще день один згасає наче свічка.

Гарячий чай і спечений пиріг,

Сідає сонце і шепоче річка.

Лягає спати. Бачить дивні сни:

Родину, друзів, безтурботні будні.

Минає день, а світло все горить

Та повернулись ті, хто вже відсутні…

У темні часи видно людей найсвітліших,

Й найкраще темних видно також,

Ми перетнули міру з помилками своїми,

За те і маємо, тож.

Ти світлим був, жити в правді старався,

А хтось це робив навпаки,

Ти життям крокував, добром надихався,

Спокутував власні гріхи.

А хтось все творив інакше,

Гроші й втіха - ось його Бог,

Твоїх добрих справ не вистачить, брате,

Щоб сплатити немислячих борг.

Занадто довго терпіла природа,

Напрочуд часто помилялись вони,

І більшість із них позабули про Бога,

Й ніхто не уявляв війни.

Чистилище десь опісля,

Не зараз, а може й нема,

Не гаяли часу на справи хороші,

Навколо спокус глибина.

За сукупність гріхів - розплата,

Прийшла на всіх нас одна,

Хтось скаже, що ми не винні, брате,

У всьому винна війна.

Чистилище десь далеко,

А може його й нема,

Нам хочеться вірити в краще,

Але воно вже тут, пострива.

Усе до кінця несеться,

Нам час схаменутись здається,

У серці тримай правди цвіт,

Бо Світлі, як ти все ж рятують цей світ.

Запалюю рядками я нейрони,

Колись і в мене від книжок зайнялись.

Горить і досі, є нові підпали –

Тепер і я злочинець. Ми спіймались.

Посміхайся очима, чуєш,

Посміхайся навіть попри страх,

Бо врешті біль ти пройдеш міцно,

Якщо всередині - душа,

Якщо всередині ти знаєш,

Що світло більше не згаса,

Посміхайся крізь страх і болі,

Бо врешті - сила оця,

Вона не піде й не сховається ні в року,

Ти покажи усім отим страхам,

Що маєш сяйво, маєш промінь,

А боротьба - це усмішка твоя..

Так не зламати тебе просто,

Якщо в усьому лиш зоря,

Якщо цей шлях усипальний, як простір,

Коли усюди бачиш чудеса..

Так, світ бува жорстокий,

Так, світ завжди такий,

Проте лише так по собі те сяйво,

Яке не залишить більше один..

Посміхайся от просто очима,

Нехай отак святиться все,

Ти показуй отак і донині,

Бо ти зараз уже і живеш,

Ця мить не настав не більше,

Цю посмішку - не повернуть,

Тому усміхайся частіше,

З нею - краще іти у путь..

Зірки вкажуть нам шлях,

Зірки дивляться на нас з небес,

Зірки - частина нас,

А там нове життя,

Частина нас,

Зірки - усе,

Зірки - блиск,

Зірки - надія,

Просто мрія,

Мов усе,

Мов те нове життя.

Зоря - покаже шлях,

Куди би ми не йшли,

Зоря - немов одна душа,

Вже, щоб хто не робив..

А небо те,

Це дім зірок,

І дивляться вони на нас,

І дивляться те із неба,

І просто шлях дають вже тим,

Хто заслужив побачить бога,

Хто заслужив на доброту,

І просто хто відчув те слово..

Зірки і небо - всесвіт мій,

І я готова просто бути,

І це повітря,

Це є шлях,

Коли не відчуваєш ти напруги..

Життя - зоря,

Зоря - життя,

І вже немає тут кінця..

І будуть зорі й небо це - завжди,

І буде сонце просто навіки,

А нас не буде,

А небо - буде і ця зоря,

І шлях світи буде далі,

Новим життям,

Новим шлях,

І долі ті нові шукати..

А нас не буде,

А небо буде,

І та зоря,

Бо це все - вічне,

Вони були тоді,

Коли ще нас не було,

І бачили вже ті роки,

І бачили той простір,

Зірки живі,

І це не просто слово,

Зірки - усі,

Зірки - це просто новий простір..

Місяць відкриває шлях до неба,

Немов десь там, вже крізь зірки,

Існує просто та дорога,

Яка веде вже у життя,

І кроки ті веде тебе по волі..

Я дивлюся на Місяць,

На небо рожеве,

Блакитне, спокійне й прозоре,

Дивлюся на небо - той захід і схід,

Дивлюся на зорі, на Місяць, у слід,

І та душа вже відчуває силу,

В якому світі я живу,

І звідки я беру натхнення,

Черпаю просто усмішку в моменті,

Беру від нього все, що він дає,

І світло те чарівне - забираю..

Крізь ті потоки і пітьму,

Себе поволі бережу,

Плекаю простої той в надії,

Беру тепло, вже навіть уночі,

Тепло мене і ввечері так гріє,

З зірок бере усмішки та душа,

Натхнення, вечір, простір і надія,

Вже те повітря вже солодке, запашне,

Це вірш про мрії, про натхнення,

Про цю планету й широту,

Про місяць цей - земний, небесний,

І просто вже про доброту..

Листопад зробив дерева сумними й холодними.

Я ж таким став самостійно.

Сховався за високим муром. Огородився кордонами

Апатія лозою плететься по стінам.

В мені щось померло, та все ще кусається.

Ходячий мрець, що не дожив до літа.

Кажеш, що тобі темно, проте не втручаюсь я.

Не допоможу. В мені планове вимкнення світла.

Де регулюють твою яскравість -

Бракує широти перспектив.

Просочилась підступна лукавість,

Відрізаючи серця мотив.

Ми не можемо стати Світлом -

Ми лиш можем до Нього йти,

Тягнучись крізь все, мов магнітом,

До надр джерела чистоти.

Не сприймати в собі людське -

Тотожно свідомій брехні:

Переконати, що тверде - це м'яке,

Що солодкі смаки - це гіркі.

Йти відважно вниз по драбині,

Щоб побачити власну тінь, -

Не те саме, що раз у неділю

Прокричати зі сцени «Амінь».

Та наші тіні лише резонують

Із тим Світлом, що розливається;

Морок й пітьма їх формують,

Бо саме там вони розчиняються.

Та при Світлі тіні не встануть,

Бо будуть пласко прибиті до ніг.

Лиш того тіні інших лякають,

Хто в собі розібратись не зміг.

Найкоротша ніч у червні спалить

Забутих днів болючу темінь.

Швидким світанком не поранить,

Не стисне снів шкарубкий ремінь.

Найкоротша ніч дарує зорі

Тим, хто у ліжку, тим, хто не спить;

Для тих, хто страждає, і кому не болить.

Хоча усі ми світом хворі…

Найкоротша ніч відступить денним,

Тепер ще довгим проявам життя.

Яким не буде вороття,

Наче віршам твоїм письменним.

Найкоротша ніч у червні любить

Теплом зігріти перед сріблом.

А потім золотом погубить,

І вірність зобразить на фоні підлім.

Життя гортає сторінки,

Вперед й вперед летять роки,

Я зупинюся на хвилинку,

Назад перегорну сторінку.

Іще, іще, назад до щастя,

Де маю цілу купу часу,

Коли дорослий - можеш більше,

На жаль, ніколи, як раніше.

Нехай гортає сторінки,

Я знаю з ким ділю роки,

Не буде вже того, що вчора,

Нового дня життєва школа.

Знайди в душі сторінки щастя,

Передивляйся час від часу,

Де літнє сонце зігріває,

Вгорі блакиттю небо грає.

Ті дні де грози, і світанки,

Де захід сонця, й світло ранку,

Не загуби тих сторінок,

Нічного неба світ зірок.

Все стало таким непомітним,

А в голові засіло одне:

Темрява — це не відсутність світла,

Темрява — це відсутність тебе.

Гра з контрсвітлом – бавимось мов діти,

Статури постають величних тіней.

Так легко і водночас ніт, куди глядіти

Щоб відобразились емоції до цілей.

Ми діти світла, тінями звемось.

Ми бездоганні й вічно молоді.

Кожен із нас – це що лише здалось

І не важливо всміхнені чи ні.