Шум

Грубий, вібруючий шум…

Він проходить крізь мене

човганням підошов байдужих людей,

стукотом милиць воїнів

з відрізаними кінцівками,

шурхотом коліс по асфальту,

скреготом заліза при аварії,

вибухами, криками конаючих

і покалічених,

рекламою пива, ліків і маргарину.

В цей шум

вплітається тонкий звук…

Так кричить немовля,

кинуте напризволяще;

так благає про допомогу дельфін,

борсаючись у пластиковому смітті;

так свистить снаряд, коли летить на місто;

так нявчить кошеня, коли його топлять;

так скавчить цуценя,

в останні секунди життя

під колесами автомобіля.

Ці звуки поєднуються,

мильною булькою

ростуть всередині мене,

лопаються,

розлітаються в різні боки,

рвуть мою плоть,

вириваються назовні,

вибухають несамовитим криком,

який змітає з дороги автомобілі

разом із асфальтом,

руйнує стіни будинків,

вириває столітні дерева із корінням,

підкидує вгору залізобетонні мости

разом із потягами…

Я впізнаю цей голос. Це кричу я.

Можливо хоча б так мій біль буде почуто.