Лицарська доля

Знову рятує,

Дракон лютує,

Принцеса страждає,

Лицар виїжджає…

А хто казав, що він того хоче?

Фізично – рятує, в душі – ескапізм.

Може, хтів лицар наш вишивати,

Гуляти з братами та й горя не знати…

І знов на коня, а думка далеко:

Читає він книгу, за віконням смерека…

Кішка ласкава дрімає, мурлика,

Щасливий фінал – не буде там лиха.

Але, жити так йому не дадуть,

Для татка не хоче він бути негожим,

З народження знав, куди поведуть,

Не маючи змогу відмовитись… Боже!

Чому саме він? Він, а не Гоша?

Сказали – призвання,

Та що вони знають?

Майстри з працевлаштування…

А ще принцеси,

Полюбляють деякі ексцеси,

Ставлять драконів на передову

Мов, давай, покажи силушку свою!

Хоч лицар наш жорсткий, мов каміння,

Але в душі його – сумна трембіта завива,

Тваринку шкода - ніяке діяння

Не коштує того протистояння!

Дракон – істота дивовижна,

Розумна, статна та магічна,

Поговорити з нею треба,

А всі за зброю і до неба.

І найсумніше: ми не винні,

Не треба йти у далечинь.

Які зростали, такі й стали,

А мріємо про неба синь…

Потрібно рушити систему!

Дитинство гарне дарувать,

Та час на себе виділять!

Не буде сумно тоді сину.

Й татко знайдеться в долині,

Забутих мрій і сподівань,

Де поховав свої надії

Під дахом страху і страждань…

І лицар вирішив тікати,

Тікати далі, до зірок,

Навчати жити діточок

Й оселитися тихенько.

Тихенько так, щоб не знайшли

«Посланці неба» з пошуку роботи,

Принцеси, тобто горе-квоти,

Та інші лиха лісові…