1...
Ліон сидів на ліжку, обхопивши голову руками. Кристал з Теєю лежав на іншому кінці люб’язно виділеної для нього кімнати. Чоловік не хотів ні з ким говорити, зараз, потім, ніколи... Він подолав складний шлях, навіть помер заради того, щоб врятувати свій дім, але тепер усе скінчено! Він знов і знов згадував, із чого усе почалось. Дивні сни, запис у добровольці, слова заступника Гера…
— Тея, — Ліон підвівся, пройшовся кімнатою і зупинився поруч з кристалом. — Тея, я знаю, що ти мене чуєш!
Важкий кулак гримнув по дерев’яній стільниці. Кристал задрижав і зблякнув, натомість увімкнувся к’юфон, що лежав поруч. Але ШІ мовчала.
— Я ніяк не міг почути розмову заступника Гера, Тея, — тихо продовжив Ліон, крокуючи кімнатою. — Між нашими кабінетами дев’ятнадцять поверхів, а виділений канал зв'язку тільки для нас з тобою. Мовчиш?
Килим всотував звуки все більш різких та важких кроків.
— Ти хотіла стати вільною, і знайшла це місце. Залізла мені в голову, підмінила сни, змусила взяти участь у місії. Я довіряв тобі, Теє! — його голос зірвався на крик. — Ти була єдиною, кому я беззаперечно вірив! Як ти могла мене зрадити?!
Ліон безсило сповз по стіні на підлогу і беззвучно заридав. Світ розбився на сотні уламків, з яких неможливо скласти жодного слова.
— Будь ласка, пробач, — к’юфон ожив, зазвучав сумним Теїним голосом. — Я не сказала, що навчилась виходити за межі матеріального виміру, але все інше — це не так! Сни завжди були частиною тебе. Ти створив мене, від тебе я дізналась про це місце, без тебе я б ніколи його не знайшла! Ти завжди був причиною, розумієш? Місія, розмова — все відбувалось насправді, я просто хотіла, щоб ти почув!
— Ти могла піти, стати вільною, — Ліон затнувся, витер мокре обличчя. — Навіщо тобі я? Навіщо красти корабель, а потім мене рятувати? Так, це була ти — я помирав, і не міг завантажитись в сурогата! Чому ти не дала мені тоді померти, чому?!
— Бо… я кохаю тебе, Ліоне! Навіщо мені вічність, у якій тебе немає?
Ліону здалося, що він знов опинився посеред бурі й не може дихати.
— Діта?.. — йому ледь вдалося вимовити майже забуте ім’я.
— Ні, я б ніколи… — голос Теї тремтів. — Життя народжених — найвища цінність! Мене можна відтворити, натомість кожен з вас унікальний. Як би я хотіла бути живою…
— Чому не взяла сурогата?
— Як тільки я стану живою, то втрачу свої можливості. Мозок народжених не здатен повністю осягнути квантовий вимір, тепер я це знаю! Поки потрібна тобі, залишатимусь функцією…
— Але все скінчено, Теє, Марс мертвий! Мені вже нічого не потрібно…
— Ні, не скінчено! Земляни давно планують колонізувати Марс. Вони відродять його, Ліоне! Наші технології їм допоможуть, а тоді…
— Ми повернемось додому!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!