Новий відлік

Червоне, темне, але водночас яскраве небо. Знизу нічого, сама чорнота. Ліон біжить по ній в пошуках невідомого. Розвиднюється, він бачить блакить. Вона далеко, маленька смужка на темному небі, він йде до неї, вона кличе. Підіймається сонце, яскраве, жовтогаряче, й також розливається смугою. Сонце засліплює, Ліону боляче дивитись. Він відвертається, а коли повертається знову — немає нічого. Але він продовжує шукати, адже знає: як би далеко воно не було, він все одно знайде…

Минають хвилини, а може і роки, коли серед темряви хтось торкається його плеча.

— Хто ти? — Ліон не бачить обличчя, але відчуває присутність когось значущого, когось… він і сам не може пояснити.

— Візьми його та носи з гордістю, — відказує незнайомець, простягаючи руку.

— Що це? — гладкий метал на долоні виблискує золотом.

— Зброя, але не проста. Це тризуб.

Ліон витріщається на предмет, схожий на піку або стрілу.

— Але ж…

— Перший зуб означає мудрість, — перериває незнайомець. — Мудрість приймати рішення та відповідати за наслідки. Він недарма знаходиться посередині. З нього все починається, ним усе й закінчується. Мудрість означає бачити речі як вони є. Мудрість означає приймати та виправляти помилки.

Предмет у руці Ліона світиться, шкірою розливається тепло. Перший зуб заворожує, гіпнозує своїми сенсами.

— Другий зуб — це незламність, — продовжує чоловік. — Як прийняв рішення, стій на своєму, хто б що не говорив. Але не забувай перед тим звертатись до мудрості, вона найкращий порадник. Разом вони зброя проти підступності ворогів, навіть тих, що скидались на друзів.

— Який ще другий… — Ліон замовкає: другий зуб, трохи менший за перший, росте на очах, наче паросток дивної квітки.

Незнайомець тихо сміється.

— Третій зуб це воля. Кожен з нас народжується вільним. Не дай відібрати свою волю. Обери свій шлях та борися за нього, чуєш? Борися — побореш. Побореш, адже шляхетна твоя боротьба…

Ліон розплющив очі. Блукаючи поглядом по ніздрюватій стелі, він намагався заспокоїти шалений стук серця, що віддавався у скронях, зливався в єдиний гул — здавалось, він зараз оглухне. Руку досі обпікав дотик невідомого артефакту, який дав йому незнайомець. Так само горіло всередині — дивний вогонь, що розпалило слово.

Крізь залишки марення пробився монотонний сигнал к’юфона. Ліон різко сів на ліжку. Проспав! Поспіхом зібравшись, чоловік скочив на квадроцикл та понісся до корпорації.

Вперше за довгий час Ліон залишив транспорт на паркінгу, серед рівних рядів скутерів та квадроциклів. Пройшов шумним вестибюлем до своєї шафи, наслухавшись дорогою підколів колег. Похитав головою на пропозицію пропустити стаканчик синтетичного пива після роботи. На середині довгого коридору спинився, і, змінивши курс, звернув у непримітну розвилку, що вела до ліфтів.

Тея довго чекала, та зрештою розпочала роботу без нього. Коли Ліон під’єднався, вона саме закінчувала перевірку систем.

— Я зробив це, Тея! — вигукнув чоловік, намагаючись впоратись з голосом. — Я записався у добровольці! Початок місії за тиждень. Ми не зможемо бачитись кожного дня, але ти й без мене непогано справляєшся, — він усміхнувся, поглянувши на іконки тек зі свіжими звітами.

— Можна мені з тобою? — по-дитячому схилила голову Тея.

— Вибач, — розвів руками Ліон. — Але обіцяю, на Землю ми полетимо разом.