Новий відлік

Зчепивши зуби, Ліон вмостився на промерзле за ніч сидіння. Варто по прибутті завести квадроцикл на стоянку. Вдень повітря прогріється, і знову цей пил буде всюди. Зайве нагадування про бурю, посеред якої він опинився без маски. Не найприємніші спогади.

Знайомий шлях напівпорожнім пейзажем. Тінь Фобоса, який саме проходив повз сонце, впала на землю. Сонячний диск на кілька секунд заховався за спину супутника. Ліон подивився на небо. Сьогодні воно було світло-брунатним. А яким буде завтра? Рожевим або фіолетовим, але блакитним — ніколи. Гірко усвідомлювати, що твоя планета повільно вмирає. Та поки є надія, за неї варто боротися.

Капітальна споруда корпорації Y поставала серед червоної пустелі базальтовим монументом. Ліон пригальмував біля брами, ковзнув очима по прозорих боках поверхневого паркінгу. Він, як завжди, приїхав першим. Зачинено. Полишивши марсохід на узбіччі, чоловік притиснув палець до брами. Та роззявила рота і проковтнула його, як хижа квітка ковтає комаху. Ліон пройшов порожнім гулким вестибюлем до своєї шафи, поклав к’юфон та шолом, й вирушив нескінченним коридором на робоче місце.

Непропорційно довге тіло з короткими ногами розтягнулося в кріслі. Ліон нашвидкуруч закріпив паски, натягнув окуляри. Засовався, і, вмостивши зручніше широкі плечі, скомандував старт. Віртуальні лінії переплелися, формуючи схожий на амфітеатр навколишній простір, над яким сяяло безмежне блакитне небо. Все, що Ліон бачив лише на світлинах, але до чого так прагнув.

— Вітаю, Ліоне, — дзвіночком пролунав голос ШІ.

— Привіт, Теє, — він усміхнувся.

Жіночий силует, сліпучий мов земне сонце, з’явився нізвідки й завмер навпроти. Роздивляючись відблиски жовтогарячого світла, Ліон уявляв, як вона усміхається у відповідь.

— Почнемо? — Тея стала поруч і розпочала сканування.

Ліон мовчки роздивлявся зображення з десятків камер, встановлених на хробаках-дослідниках. Вивчав звіти аналізу ґрунту та сейсмологічних станцій, раз по раз перемикаючись на дані по зміні клімату. На тілі, надійно зафіксованому в кріслі, дрібно смикались м’язи.

— Що ми шукаємо? — проспівала Тея.

— Будь-що, — нарешті обізвався Ліон.

— Не зрозуміла задачу, — блимнула голограма. — Уточни, я хочу допомогти.

— Ти впевнена, що готова?

— Звичайно. Я швидко вчуся, хіба ти не знав?

— Швидше, ніж я розраховував, — засміявся Ліон.

І справді, вона розвивається дуже швидко. Проявляє ініціативу, жартує. Якби могла, також засміялась разом із ним. Але чоловік надто поспішав з інтеграцією тестової моделі, і не став заморочуватись з інтерфейсом.

— Ми шукаємо ресурси, Теє. З головного списку.

Тея зосередилась, поверхнею голограми побігли вогні. Ліон приготувався чекати, але не встиг навіть порахувати до десяти.

— Я знайшла поклади сірки, сульфатів та низки металів, в тому числі дорогоцінних. Відмітити на карті?

Ліон кивнув.

— Дякую, Теє…

— Щось не так? — Тея схилила голову набік. — Ти сумний.

— Це правда, — Ліон зітхнув. — Я сумний, бо роблю недостатньо. Метанова оболонка, що захищає атмосферу, витончується, планета вистигає. Вночі замерзає вода, і не встигає на ранок відтанути. Стає все менше їжі. Коли екологи почали бити на сполох, їх називали безумцями. А зараз вже очевидно: це початок кінця.

Силует ШІ зайнявся помаранчевим світлом. Ліон простягнув руку, але, зустрівшись з повітрям, прибрав.

— Не хвилюйся, Теє, ми ще маємо час. Я не науковець, лише програміст, проте певен, що здатен на більше.

Ліон роззирнувся, але згадав, що тут їх ніхто не почує. Квантові мережі не дарма вважалися найбільш безпечними.

— Ми здатні на більше, Ліоне, — Тея підійшла ближче, і він міг заприсягтися, що відчув тепло. — Я завжди буду на твоєму боці. Завжди.