***

Ласкаво прошу в мою незбагненну суть,

В якій немає усмішки напоказ,

А є лише щире мовчання і тиха лють,

І трішки дитячого суму – то про запас.

Сьогодні я відкриваю свої думки

І відпускаю потоком текти слова

На досі ніким не написані сторінки,

З якими все носиться муза напівжива.

Вже більше немає сили мовчати про те,

Як серце холоне, і голос практично зник,

Як жовтень скидає додолу листя руде

У день, коли настає мій двадцятий рік.

Заходь же до мене – під тінню стрункої сосни

Мовчати удвох нам буде, повір, веселіш

Про те, як спалахує золотом клен восени,

Коли прозвучить цей ніким не написаний вірш.