Пробач

Пробач, що торкаюся я таких болісних струн.

Пробач, що зробила це знову і вкотре знічев'я.

Я вже ж бо набачилась смерті печалі і трун

Та все ще не звикла... Не звикла до цього іще я

Пробач, але ти мені снишся дощем.

І я все плекаю про нас нездійсненную мрію.

І щем не лишає мене... Такий страдницький щем ...

І вічно в куточках душі все нуртує завія

А пам'ять гірка і терпка, як полиновий сік,

Знаходить весь час на межі вже прожитії тіні.

Їх доторк мене, як цикута нестерпно обпік.

Цей біль не загоять ні дощ ані холод осінній...