Бузковий гай

Бузковий гай

Бузковий парк чекав весну

І вже прокинувшись від сну,

Веселим гомоном птахів,

Горнув сторінки теплих днів.

Останній мирний вечір малював

на небі зорі

І вітер ледве дихав вдалечінь,

Ніщо не віщувало Батьківщині горя,

Ширяв, лиш, небом ворон без причин.

Та ніч фатальною була,

У кожен дім прийшла війна,

Вогнем звергали небеса,

Жбурнувши в пекла ворота.

Із Криму, чорним і слизьким

повзучим гадом,

Тягнулась і ревла бронемашин армада,

Зі смородом проїхала Антонівським

мостом. Загнала,

цих іродів сюди, москові-ада.

У ті години наджорсткі,

Віч-на-віч з хижими недолюдьми,

На захист міста рідного повстало,

Тероборонівців сміливих – мало.

Отримали дві мухи, на плечі автомати,

Комусь дістався броник, а комусь граната,

А проти них спецназ, Арт установки й танки

І дислокація у хлопців для оборони, аж ніяка.

Їх було 43, в Бузковім парку.

Зо дві години відбивалися затято…

Стогнали дерева від відчаю і болю,

Той шквальний лемент куль, змінив

солдатам долю.

13 вийшло, зі страшної, пекельної місцини.

Їм, уцілілим, снайпер вже стріляв у спини.

Зуміли схоронитись, у заводі нафтовому,

А звідти в Білозірку і додому по одному.

Загиблих 30, залишились навіки спочивати,

На березневій, закривавленій піщанці…

А повз, посунула колона вража,

Вдираючись у місто, як чумна зараза.

У вишині кружляє ворон, жахно кряче.

Завмер Херсон, побачивши лице звіряче.

І лакримозо Моцарта з небес лунало,

Затягуючи зашморг, 256 днів, окупації начало.

2023