"Сповідь", "Нехай буде тиша"

"сповідь"

неначе говорять до мене мої ненароджені доньки

зеленими голосами сповідують мій живіт

ховаються в вухах повзають по моїм скроням

всередині мене простягають колючий дріт

на якому сохне їхня-моя білизна

біла, волога, шита червоною ниткою

моя - викинута, їх - не придбана

в моїх ненароджених донечок

діри в спині й ковтуни у волоссі

вони кличуть мене своїм нездійсненим голосом

зникни, чугайстре, зникни

немає тут вогнища, нема тобі їжі

вийду вночі й блукаю вулицями

десь на околиці вони ховаються

зеленоокі, з дірками в спинах

але майже живі майже скоєні

зникни чугайстре зникни

зникніть чорти не смійтеся

десь через той перехід, десь за цією новобудовою

десь під мостом біля річки

сховались доньки мої та виють

нагодує макош їх своїм молоком

і виростуть-виростуть в моїх грудях

буде земля їм під ноги, буде повітря в роті

буде моя рука їм на серце і інша рука їм на голову

зникни чугайстре зникни

вони співають тільки для моїх очей

тільки для моїх плечей

їх гіркі голоси і тьмяні легені

***

"нехай буде тиша"

мати вчить свою доньку

як не померти виходячи з дому

де перейти дорогу

і як відрізнити людину від мари

в квартирі навпроти

мавки бавляться біля крана з водою

сусід тихенько виє, ковтає слину

обіймає лице коханої з пустими очима

повторюючи тільки б не побачити

тільки б не побачити діру в її спині

донька чує це кожен раз як лягає спати

мати кладе чебрець їй під голову, що мав би допомагати

але донька не спить вже тиждень

мати посипає поріг

дешевою сіллю

кладе під затертий килим

полин і соснове гілля

вішає на доньку обереги і дає гроші

каже: купи хліба собі

і молока мокоші

в одну з ночей наступає тиша

мавки не бавляться сусід не воркує

лежить коло столу з пустими очима

мати віщує коло сплячої доньки

і хмурить лоба і кривить губи

чутно лише нерозбірливі звуки

чи то щезник співає, чи гудять труби