Наречена

Наречена

Юна наречена плакала, ридала,

Останню розмову в серці зберігала:

- Кохана приїжджай, я жду.

Рахую подумки хвилини, так люблю,

що дав би бог мені ті крила - полетів

і навіть буревій би не спинив.

Так довго ми не бачились з тобою

і в цім війна усім виною.

Ти приїжджай на Первомайщину, в суботу,

кидай своє навчання і роботу,

воно же може зачекати.

Не часто, нам військовим,

відпустку надають, це свято.

Там буде весело, тобі я обіцяю.

Ну ти же знаєш, добре мене знаєш.

Які купити квіти? Дай вгадаю!

Ти любиш маргаритки, білі,

я благаю, тільки не говори, що я поплутав,

на цій війні, так часом і ім’я своє забуте.

Всі речі, вже зібрав назавтра,

можна сказати і таксі заказано.

Не смійся, ну не таксі, а так машина,

вона нас довезе, так обіцяла,

Navara тут різними дорогами літала.

Для тебе я підготував сюрприз.

Ні, не питай!

Але сьогодні маєш вже сказати слово “так”,

а ввечері, назавтра,

це “так”, ти маєш повторити,

щоб мрії всі, твої й мої здійснити.

Ти не повіриш, яка чудова назва лісу

в якому, зараз, борсаємось з товаришами,

як ті дикі лиси.

Це - Серебрянській ліс, мабуть,

відпочивати полюбляли люди тут у мирний час, мабуть…

Ну все, я маю встигнути сюрприз підготувати,

Бо знаєш, тут постійно обстріли, атаки,

так недоречно відволікають від спілкування. Голубонько,

ти знов смієшся, безтурботно, дзвінко.

Коли з тобою розмовляю - це життя,

все інше, просто блідне на очах.

Ти в мене найгарніша за усіх.

До завтра, люба, жду, кохаю.

Тебе любитиму довіку, присягаюсь!

Й обручка вже замовлена по інтернету.

І мати поспішала із Німеччини додому.

І хто би міг це знати, що замість свята,

буде сліз багато.

Юна наречена плакала, ридала,

Слова недоказані, сльозами вмивала.

Так гірко тужила, так волала, боже!..

Серце розірвала своїм страшним болем.

В 19 років - щастя загубила

І мабуть не знайде, так його любила.

Так його кохала, що й небо журилось,

Зливою упало, громом покотилось.

Наречена плаче, каже слово “так”,

Тільки він не чує…То як жити? Як?

Тільки він не чує і вже не спитає,

- Мила, мене любиш? Так, я знав, кохаєш…

(Шура, 25 років, родом з Первомайщини, на Луганщині біля Кремінної у Серебрянським лісі був поранений 14 серпня, помер від отриманих ран через 6 днів)